У анотації йдеться, що в книжці мова піде про дівчину і хлопця, які створені одне для одного. Але я з цим посперечалася б) Справді.
Мені здалося, що з цього твору можна взяти багато моментів, аби зрозуміти, що так робити не треба. Я не кажу, що вона повчальна, швидше мені видалася яскравим прикладом того, до чого можуть призвести токсичні стосунки, якщо нічого з цим не робити, бо те, як діяли головні герої призвело до душевних ран і травм.
Він її любить. Вона любить його. Він зраджує. Постійно зраджує, а вона плаче. І десь в закутках свідомості у мене постійно виникало бажання стрясонути цих двох. Але попри їхні вчинки ці обоє персонажів мені подобались. Можливо тим, що авторка показала їх справжніми, зі своїми гріхами, недоліками, проблемами.
Вони як два кораблі, які одночасно вийшли з гавані, але загубилися в бурхливому морі життя. От і робили помилки, які читаючи, здавалося, не варто робити. Але ж памʼятаєте вислів, що збоку видніше. От і з цієї книжкою так вийшло, що збоку ми можемо радити комусь, але опинившись в подібних ситуаціях, стоїмо на роздоріжжі.
Написано легко і просто, тому читалося швидко. У тексті мало описів, переважають діалоги, крізь які ми пізнаємо персонажів, їхній спосіб життя, бачимо яскраві сторони, але й пізнаємо темні.
Певною мірою книжка зачепила, отим реалізмом життя, вчинками і наслідками, персонажами, які не є ідеальними.
І фінал. Це як причинно-наслідковий звʼязок, як результат вчинків, як доказ того, що кожна брехня колись розсиплеться, а правда, як би того іноді не хотілося, рветься на поверхню.
І так, я впевнена, що вони могли бути щасливими разом. Могли.
А може вони б змогли пізнати щастя, аби змогли відпустити.
Направду не знаю. Ще думаю про це)
Але певна, людина, яка любить, не може отруювати життя іншої людини.
Ех)
Відгук у мене вийшов сповнений емоцій і роздумів. А це значить, що є іскра в цій історії.