Лежу в ліжку і слухаю, як летить шахед.

Як по ньому працює ППО.

Як починається чергова не мирна і не тиха ніч.

Як по тілу повзе втома. І дрож. Бо мені страшно. Але це звичний страх. І саме це в страху лякає найбільше.

Як нема сил. Але їх треба знайти.
Бо хто, як не ми.

Я лежу у ліжку, слухаю роботу ППО. І щоб не думати, що вони десь там в Америці тупо фарбують у чорне стіну з Мексикою, я думаю, що завтра буде ранок, і я варитиму каву, і може, не все буде добре так, як мені хотілося б, але ж і жодна війна не тривала вічно…. і жоден диктатор вічно не жив…

Завтра буде.
Бо сьогодні вночі працює ППО.