У нашій школі була мода на штори у класах. Важкі портьєри з ламбрекенами. Вони додавали кімнатам затишку і статусу. У нашому класі були сині. Їх ніколи не запинали, але ми на перервах гралися у їхніх надрах у хованки. Було весело. Хоча довго там було не всидіти: від пилу дерло в горлі й чхалося. Не можу сказати напевно, як часто їх прали і чи прали взагалі. А ще одного разу ми зірвали карниз. Коли він падав, то збив скляний плафон.

На воротах мого дитячого садочка був намальований ведмедик і ще якісь звірятка. Я боялася того ведмедика настільки, що відмовлялася ходити у садок. Але ведмедик – на відміну від інших звіряток – почав приходити до мене сам – у нічних кошмарах. Думаю, художник таки мав талант, якщо зміг так вразити дитяче серце. Але краще б завідувачка садочка конфіскувала у нього пензлики.

Ці три історії – зовсім про різне. Але водночас вони про облаштування класних кімнат для першачків. Я оце подивилася кілька фото – і мені боляче.
Боляче від того, що вчителі вклали у “затишок і комфорт” усю свою душу – дехто і власні кошти – а вийшло у декого, що вже вийшло.
Хоча у багатьох варто було б відібрати пензлики.
А питання, хто митиме усі ці килими – лишається відкритим…

P.S. Це – не про всі класні кімнати. Хороших також не бракує.