Категорії Щоденник

Класні кімнати й килими

На знайомій мені автомийці раз на кілька місяців – може, й частіше, я просто не в курсі – миють дитячий килим. Я так думаю, що він – дитячий, бо на ньому намальовані дорога з розміткою, тротуари, газони. Один із тих килимів, по якому так класно їздити машинками.
Килим миють потужними шлангами під тиском. Із нього збігають сірі патьоки. Не знаю, де і як його потім сушать. Але він завжди висить і стікає на паркані мийки.

У нашій школі була мода на штори у класах. Важкі портьєри з ламбрекенами. Вони додавали кімнатам затишку і статусу. У нашому класі були сині. Їх ніколи не запинали, але ми на перервах гралися у їхніх надрах у хованки. Було весело. Хоча довго там було не всидіти: від пилу дерло в горлі й чхалося. Не можу сказати напевно, як часто їх прали і чи прали взагалі. А ще одного разу ми зірвали карниз. Коли він падав, то збив скляний плафон.

На воротах мого дитячого садочка був намальований ведмедик і ще якісь звірятка. Я боялася того ведмедика настільки, що відмовлялася ходити у садок. Але ведмедик – на відміну від інших звіряток – почав приходити до мене сам – у нічних кошмарах. Думаю, художник таки мав талант, якщо зміг так вразити дитяче серце. Але краще б завідувачка садочка конфіскувала у нього пензлики.

Ці три історії – зовсім про різне. Але водночас вони про облаштування класних кімнат для першачків. Я оце подивилася кілька фото – і мені боляче.
Боляче від того, що вчителі вклали у “затишок і комфорт” усю свою душу – дехто і власні кошти – а вийшло у декого, що вже вийшло.
Хоча у багатьох варто було б відібрати пензлики.
А питання, хто митиме усі ці килими – лишається відкритим…

P.S. Це – не про всі класні кімнати. Хороших також не бракує.

About the author

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *