Отож, я читаю новий проект «Українського правопису». За раз усе не осилити, але крапля точить камінь.
Поки що запитань у мене – більше, ніж відповідей.

Про Т і Ф
Проект каже: «Буквосполучення th у словах грецького походження передається звичайно буквою т: антоло́гія, антрополо́гія, апте́ка, а́стма, бібліоте́ка, католи́цький, теа́тр, тео́рія, ортодо́кс, ортопе́дія, Амальте́я, Промете́й, Те́кля, Таї́сія, Теодо́р.
У словах, узвичаєних в українській мові з ф, допускається орфографічна варіантність на зразок: ана́фема і ана́тема, дифіра́мб і дитира́мб, ефі́р і ете́р, ка́федра і кате́дра, логари́фм і логари́тм, міф, міфоло́гія і міт, мітоло́гія, Агата́нгел і Агафа́нгел, Афі́ни і Ате́ни, Борисфе́н і Бористе́н, Демосфе́н і Демосте́н, Ма́рфа і Ма́рта, Федо́сь і Тодо́сь, Феса́лія і Теса́лія та ін».

Запитання: якщо мова влаштована за принципом економії мовних зусиль й швиденько витісняє усі дублети, навіщо (???) штучно створювати дві нормативні форми. Можливо, є сенс визначитися і лишитися або з міфом, або з мітом. А то – нате, людоньки, і вашим і нашим.

Про У і В та англійську
Проект каже: «Англійське w передаємо звичайно через в: віке́нд, Вашингто́н, Ве́бстер, Веллінгто́н, Ві́льсон, Вінніпе́г та ін.; у деяких словах за традицією через у: Уе́льс, Уо́лл-стріт, Голсуо́рсі, уайт-спирит та ін.; англійське th — звичайно через т: три́лер, Ага́та, Арту́ р, Бле́ксміт, Во́рдсворт, Ме́редіт, Со́тбі; у деяких власних назвах за традицією через з: Ре́зерфорд, Ве́зербі , Са́зерленд рідше через с: Голсуо́рсі”.

Запитання: мені здається, чи для того, щоб без помилок писати українською, треба знати англійську щонайменше на рівні Advanced? І ось це сакральне «за традицією» невимовно бентежить. Тобто вікенд (не уікенд), але Уолл-стріт (а не Волл-стріт). Де починається, а де закінчується ця традиція?

Про те, чи буде у кіно вино й ситро
Проект каже: «Іменники на -о: бюро́ , депо́ , жабо́ , є́вро, казино́ , кака́о, кре́до, кіно́ , лото́ , мае́стро, метро́ , ра́діо, ре́тро, кімоно́ , кауди́льйо, Анто́ніо, Базіліо, Во́льво, Вудро, Пежо́ , Рено́ , Арно́ , Буало́ , Вано́ , Віардо́ , Гюго́ , Дідро́ , Джо, Мака́о, Ма́ріо, Ла́о, Лонгфе́лло, Пікассо́ , По, Торква́то Та́ссо не відмінюємо;
за традицією відмінюємо вино́, пальто́, ситро́».

Запитання: Раніше статусом винятків хизувалися лише пальто й ситро, бо жодному мовцю на думку не спадало сказати, наприклад, так: «замаринувати м’ясо у вино». Із вином було все зрозуміло без правил. Тепер маємо вино у правилі. Але я вже починаю думати, можливо, «правило» теж треба прописати як виняток? Ну, воно ж відмінюване, хоча й іменник середнього роду другої відміни на – о. Так, він – не іншомовного походження. Але ж вино! Як тут не процитувати in vino veritas multum mirgitum, що значить «істина у вині тонула не раз» 🙂

І наостанок про Олега і Ігоря
Нарешті сталося – з іменами князів розібралися.
Ігоря ми покличемо Ігорю!, а Олега – Олегу і Олеже! Узус переміг? Чи всі втомилися помилятися?

Далі буде. Я ще не дочитала всі параграфи. Там 216 сторінок. Хто хоче скласти компанію, посилання на першоджрело у першому коментарі.
До першоджерел, панове, до першоджерел!

На фото – скрипниківський правопис, раптом що. Його Рада Народних Комісарів УСРР затвердила 4 вересня 1928 року, тобто за кілька тижнів буде 90 років. Він діяв до 18 листопада 1933 року. Там був етер, Атени і всяке таке. У 1933-му його (правопис) репресували – за націоналізм, як самі розумієте.17