Неповага й тусовка
Неповага й тусовка
Саме завдяки цим двом причинам Суспільному вдалося перетворити радіодиктант із акції єднання і флешмобу на джерело мемів і океан обурення.
Щодо неповаги.
Це – одна з базових цінностей Суспільного. Йдеться не про зневагу, а саме про неповагу. Коли не поважають того, для кого роблять свій продукт. А коли споживач обурюється, що агов, ви зробили фуфло, чує у відповідь: на колір і смак товариш не всяк. І жодного слова про те, що зроблено непрофесійно, однієї лівою.
Щодо тусовки.
У випадку Суспільного ти або у тусовці, або ні.
Якщо у тусовці, усе ок, тебе вибілюватимуть навіть у разі найпровальніших помилок.
Якщо ні, тобі просто скажуть: ну, ти просто заздриш.
Є ще третій варіант: ти можеш бути у тусовці, але наважишся критикувати своїх. Тоді тебе вирублять на пів слові з ефіру – як-от Христину Гоянюк, яка нібито за роки стала «своєю», але вирішила сказати слово поперек.
Власне, тусовка (він же нетворкінг) альфа й омега Суспільного.
Тому найбільша сила й найслабкіше місце радіодиктанту у тому, що він за масштабом і значимістю переважає цінності й потужність організторів.
Те, що ми бачили сьогодні, це не поганий радіодиктант чи недолуга дикторка. Це нікудишня організація.
Якої просто не було.
Ну, інформаційну якусь там компанію так-сяк зробили, і вистачить.
А далі якось воно саме.
Радіодиктант нині не потребує реклами. Він сам собі реклама. Ще й паровозиком тягне за собою Суспільне. І всіх тих, хто на ньому з року в рік ловить хайп.
Але при тому він потребує ретельної організації і підготовки. Яких не було.
Мовляв, він сам і тут впорається. Але ж ні.
Так це не працює, хлопці й дівчата.
Я не заздрю.
І в тексті цьому немає сарказму. Лише факти, які, як мул, спливають на поверхню.
Я довго вагалася, чи писати цей текст.
Бо знаю, що мені зараз напишуть (про «заздрю» і чому ж я пішла з проєкту, раз така розумна).
У мене давно вже інша робота, інші інтереси, й останні роки я просто заплющувала очі на бедлам в організації радіодиктанту. Бо не моє це діло.
Але це був зашквар.
Не випадковаий, а закономірний.
І треба про це говорити вголос.
Ви не змогли, хлопці й дівчата.
Не впоралися.
На відміну від Радіодиктанту, який вчергове сам себе рятує, як може.



