Була така дівчинка Нонґкавузе.
Вона ненавмисно знищила увесь свій народ.
Народ її звався коса.
Про нього я дізналася, бо треба було по роботі. Можете погуглити. Але якщо стисло, то суть така.
Британці довго й безуспішно намагалися колонізувати багаті й безкраї землі коса.
Можете уявити масштаби спротиву місцевих, якщо вогнепальноозброєним британцям це довго не вдавалося.
І можете уявити собі ступінь відчаю і виснаження коса, які споконвіку були землеробами й скотарями, а не воїнами.
До того ж до британців з часом додалися голландці: ті на кораблі привезли нечувану заразу, від якої почався мор худоби.
І ось тут, на тлі цієї безпросвітної боротьби і тотального лиха до підлітки Нонґкавузе (за переказами, у неї трохи були не всі вдома) приходить видіння.
Видіння приходить у прямому сенсі цього слова: ногами. Має подобу чужинців, які кажуть: народ коса відродиться, якщо перестане порати поля й виріже усю худобу до ноги.
Рекомендації звучать трохи стрьомно як для громади, яка живе із землеробства й скотарства. Але вода точить камінь, а чужинці бідолашній Нонґкавузе являються і являються.
Щоб там не було, але зрештою коса піддалися вмовлянням: перестали порати землю і вирізали всю худобу.
І стали чекати масового мору британців і сходу червоного сонця. Ну, так обіцяло пророцтво.
Британців, звісно, ніякий мор не взяв. І сонцю теж нічого не зробилося. А ось три четвертини населення коса безглуздо вмерло з голоду.
Після чого британці колонізували їхні безкраї землі. І навіть виявили милосердя – трохи підгодували вцілілих.
Історики потім дуже сперечалися: ну, як такий великий, мудрий, мужній народ міг повестися на таку відверту маячню?
З-поміж інших існує версія, що коса розуміли, що роблять.
І це було просто масове самогубство, до якого їх маніпуляціями довів ворог.
Ворог, який розумів, що силою їх не здолає, але якщо зломити і так підірваний і виснажений дух народу маніпуляціями, – маємо прямий шлях до перемоги.
Мені ця історія не йде з голови. Особливо, коли раз повз раз натикаюся на заклики типу ‘помиритися з рснями, і тоді буде вам і тепло, і світло’.
Гібридна війна – аж ніяк не винахід наших часів.
А Нонґкавузе, кажуть, тоді вижила. І спокійно потім доживала віку на фермі.
А сталося це все у Південній Африці у другій половині ХІХ ст.
Фото з інтернету.