Коли скінчиться війна – ми, родиною, до скону ходитимемо в новус.
І молитииемося на бізнес. Великий і малий.
Бо сьогодні я їла гарячий борщ.
У цьому нічого особливого.
Поосто в нас з першої ночі немає світла, тепла. А зараз шоста вечора. І в нас елктроплита.
Новус на районі відкрився лише об 11 ранку. Але хтось там зробив усе, щоб зварити той борщ. Ну, і не лише його.
Але ми взяли саме борщ.
Так, ми гріли його потім на газовому пальничку. Самі.
І ця рядки я пишу лише тому, що екофлоу невтомно заряджає роутер.
Але у безумовній тиші – бо мовчить тумбочкою холодильник і решта квартирних звичних звуків давно затихли – чути, як десь надтужно за вікном гуде чийсь генератор.
І якщо у вас так само немає світла вже понад 15 годин – ви теж це не зможете прочитати. Найімовірніше.
Бо вже розрядилося все.
Та я пишу це швидше для себе (не для вас) як доказ того, що вони – не дождуться.
Бо десь надворі у морозній пітьмі натужно гуде і досі генератор.
А в новусі хтось наварив у кулінарії борщу.
Нє-а, гуляйте, хлопці, городами….
Зась вам.