Порядковий номер не вказує на ступінь і глибину моєї любові, але зізнання – щире.

1. Елізабет Гілберт. Її “Їсти, молитися, любити” я не люблю. Зате люблю все інше. Особливо – її Instagram 🙂 бо це дуже класно мати можливість переглядати “сторіз” авторки, чиї романи давно зачитані до дірок.

2. Григір Тютюнник. Той випадок, коли слова з тексту не викинеш. А читатимеш – дихати забудеш. Мені завжди здається, що писав він якщо й не про мене, то про тих, кого я знаю дуже й люблю дуже сильно.

3. Еріх-Марія Ремарк. Безпрограшний варіант на випадок “загорнутися в плед і взяти книжку, щоб виплакати всі сльози”. Інколи здається, що він кожним реченням крає серце. Хоча, так воно і є насправді.

4. Олександр Довженко. Легко, прозоро, стильно і сильно. З надривом, але й не без гумору. Люблю все. Але коли нестерпно бракує кисню, перечитую “Зачаровану Десну”.

5. Ернест Хемінгуей. Старий і море. Уперше прочитала у десять років. Дуже плакала за рибиною. І досі – плАчу саме за рибиною. І зовсім трохи – за людським життям.
Щодо “Прощавай, зброє!”, то тут усе ясно без зайвих слів і зайвих сліз.

6. Іван Нечуй-Левицький. Люблю його тихий і невичерпний оптимізм 🙂 І навіть безкінечно красиві описи Росі не дратують. Література з розряду “чим серце заспокоїться”. І воно справді щоразу заспокоїться.

7. О’Генрі. Про королів і капусту – не люблю. Але в новелістиці – він мій бог. Не знаю, чи можна писати “як О’Генрі’, але час від часу подумую загадати новорічної ночі саме таке бажання.

8. Михайло Коцюбинський. Про що б не писав, словами зазирає в душу. То в нього Харитя врізала пальчик, то Intermezzo крає серце. І все – болить, і все – дзвенить. Але ж як прекрасно болить і дзвенить!

9. Мілан Кундера. У мене все почалося з “Невимовної легкості буття”. Але це саме той випадок, коли навряд чи зможу щось порадити, окрім як “читайте Кундеру, або сподобається, або ні”….

10. “…Цю не співайте, я іще жива….”
Так, Ліна Костенко. Так, “Маруся Чурай”. Ніколи не виписувала цитат, ніколи не зізнавалася в любові ні Марусі, ні Ліні Василівні. Просто знаю майже напам’ять. Так буває.

Із Днем письменника усіх, хто пише і хто читає 🙂