Мої десять улюблених помилок
Author
Акуленко Аліна
Posted on
Posted on
Існує десять помилок, котрі виводять мене із рівноваги. Настільки, що не допомагає ні чай із м’ятою, ні дихальна гімнастика.
1. Коли щось проходить. Свято там. Концерт. Чи прес-конференція. От іде воно й проходить. Кудись там проходить.
Бо насправді воно ж відбувається.
2. Коли мою відповідь вважають вірною. У мене до вірності – інші вимоги. Ну, щоб не ходив до Русалок той, до кого горнеться моє серце. Щоб друзі вірними були.
А відповідь хай буде правильною.
3. Коли нарада або розмова продовжується. Так, ніби її продовжують і продовжують. Навіть складно уявити собі процес продовження наради. Краще б вона просто тривала. Менш болісно якось.
4. Коли звання присвоюють. От було собі нічийне звання, а його взяли і присвоїли. І стало воно чиєсь. Така собі маленька власність. Ні, щоб по-людськи те звання надати або отримати.
5. Коли нервують. Ну тобто не когось нервують, а нервуються самі, але при тому кажуть: “Я нервую…”. Так і хочеться спитати: “Кого?” Бо особисто я нервуюся, якщо хтось неправильно використовує дієслово “нервувати”. Не нервуйте мене своїм нервуванням, бо я через вас нервуюся.
6. Коли йдуть за чимось. Наприклад, за водою. Бо, а принципі, це можливо. Але лише якщо ти помер, канув у Лету чи пішов у небуття. Нормальні ж люди ходять по воду, молоко і хліб. І не жахаються панічно прийменника по.
7. Коли мене кличуть по імені. Бо мені таки краще, коли на ім’я. І на прізвище, а не по фамілії. Слово фамілія насправді існує. Як і прийменник по (дивись пункт 6). Але в іншому значенні.
8. Коли говорять захисний імунітет, колеги по роботі чи долоні рук. Можна подумати, що у ніг бувають долоні…
Сюди ж – вершкове масло. У нас просто усе масло – вершкове. Бо рослинне масло – то олія. Ну, а в моторі мастило, раптом що, а не машинне масло.
9. Коли Пишуть Із Великої Літери Слова, Які Так Не Пишуться.
Мені тоді здається, що я читаю якісь китайські прізвища. Лю Сянь Юнь. Мень Сень Пень.
ГІРШЕ ЛИШЕ, КОЛИ УСЕ НАПИСАНО ВЕЛИКИМИ ЛІТЕРАМИ. Але таке я одразу не читаю. Бо не люблю, коли буквами так голосно кричать.
10. Я також хейтю (чи хейтерю?) тексти, базовий сторітелінг яких рясніє ноттранслейдид грою слів. Бо навіть мій інгліш едвансд подеколи зависає над вибриками транслітерації мовців рівня преінтермідіат. І хоч я не роблю з цього хайпу, але мене це не інспірід. Тобто не інспаред. Точніше – не інспаєд.
Ну, не надихає, одним словом.
Немає меж досконалості. Але бувають межі помилковості. Я за те, щоб їх звужувати
