Автор: Фелічія МІХАЛІ [Felicia Mihali]
Мова оригіналу: французька
Перекладач: Ганна ЗАЛЕВСЬКА
Обкладинка: тверда
Кількість сторінок:176
Формат: 84х108/32
Жанр: Роман
Рік видання:2025
ISBN: 9786175531037

Повернення до рідної країни після багатьох років відсутності – це неабияка подорож машиною часу. Героїня роману Фелічії Міхалі, відомої канадської письменниці та перекладачки румунського походження, вже в літаку передчуває: непросто їй буде зіткнутися з тінями минулого. Перший чоловік – відомий румунський художник, з яким юна Соня одружилася всупереч волі батьків, адже Марк був старший за неї на двадцять п’ять років – залишив їй у спадок ту саму квартиру, де вони колись прожили два щасливих роки. Тому зараз Соня летить з Монреаля до Бухареста, де її зустрічають літо, спека, інші дружини великого майстра, спогади, спроби розібратися у жорстокій несправедливості, яку щодо неї вчинив чоловік десятки років тому, патріархальний уклад, а на тлі – замальовки Румунії часів Секурітате і зараз. Всі ці образи постають в оповіді ненав’язливо, через сприйняття головної героїні – з одного боку, задіяної особи, а з іншої – сторонньої спостерігачки, яка мандрує сторінками своєї пам’яті.

Фелічія МІХАЛІ. Письменниця, перекладачка та редакторка, яка зараз живе в Монреалі. Вона вивчала французьку, китайську та нідерландську мови, а також спеціалізувалася на постколоніальній літературі в Монреальському університеті, де додатково вивчала історію та англійську літературу. З 2002 року, коли вийшов її перший роман «Le pays du fromage», вона написала вісім книг французькою мовою та три англійською. Зараз Міхалі поєднує письменницьку діяльність з редагуванням і перекладами трьома мовами.

Соня знімає взуття й заходить у вітальню. Напрочуд велика кімната! Свого часу Марк купив чотирикімнатну квартиру спеціально, щоб розбити одну стіну й зробити з двох кімнат справжню залу. Прийоми, візити, вечірки!

Одна, та де там одна, лише одна з багатьох причин, через які він сварився з сусідом-лікарем, бо той не терпів галасу й завжди грозився викликати поліцію, але ніколи цього не робив. У квартирі Марк прагнув простору. Майстерня то інша річ. Вузенька, вічно захаращена, розташована в центрі міста. Саме там вони вперше зустрілися, саме там уперше кохалися на ліжку, що насправді було старими дверима, на які Марк кинув матрац, при чому такий тоненький, що з твердістю дерева він не справлявся. У цій майстерні Марк хотів мати під рукою все, що треба для роботи та відпочинку, але так, щоб не почуватися вдома.

У вітальні стояв великий дерев’яний стіл і візерунчаті стільці з вигнутими спинками — родинний спадок. Марк походив із сім’ї військових, але після смерті батька, генерала у відставці, що вкоротив собі життя з тієї ж зброї, з якої перед тим убив дружину, його ростила бабуся. У дитинстві Марк бігав між цими масивними меблями під пильним оком цілої армії тіток. Горіховий буфет з різьбленими дверцятами, оббиті шовком крісла, кавові столики. Малесенька частина важкого родинного минулого! Тільки старі килими зникли, мабуть, з’їдені сонцем, пилом і віком. Тепер підлогу вкривали нові, хоча теж вовняні килими в червоних і чорних кольорах, з вічними бухарськими мотивами. Дерев’яну підлогу нещодавно шліфували, лакували, але ялинковий мотив паркетинок нікуди не подівся, такий можна побачити у всіх старих будинках.
Під ногами злегка риплять витримані в пересушеному повітрі дошки. Тут не пройти нишком. У цій домівці не буває повної тиші. Навіть коли ніхто не ходить, дерево по пам’яті видає звуки кроків тих, хто колись тут жив.

Тоді Соня не розуміла простоти своєї оселі. Батьківський дім — наполовину з цегли, наполовину з дранки, з маленькими темними кімнатками — був захаращений ремісницькими виробами, усілякими дрібничками. Дізнавшись, що вона виходить заміж, мати почала кричати: не побачить Соня посагу, який та їй уже наготувала, не побачить вишитих серветок, ані плетених вовняних килимів, ані зв’язаних крючком скатертин. Марк там був, усе чув і запевнив матір, що їм нічого не треба. Соня стала за ним, почервонівши від злості, а батьки, певно, думали, що вона згоряє від сорому. Марк захищав її від батьківських вичитувань, хоч вона мусила б захищатися сама.

Та й слава Богу, що вона нічого не отримала від батьків. Жила собі день за днем у Марковому світі в оточенні людей, які не були їй друзями, та де там!, вона навіть не знала, про що вони насправді думають. Забарикадувалась у своєму мовчанні, слухала, усміхалась. Це був її спосіб виживання, і Марка він цілком влаштовував.

Новаторський дух Марка пробуксував лише у ванній кімнаті. Не вмів він переосмислювати концепцію санвузлів. Кахлі, мозаїка, сама ванна та умивальник не зазнали змін, відколи будинок було пущено в експлуатацію в 1980 році після землетрусу, від якого постраждала половина міста, особливо великі будівлі.

У їхній спальні також панувала простота — ліжко та комод. Марк замовив побудувати окрему гардеробну, щоб не захаращувати спальню здоровою шафою, як зазвичай робилось у квартирах комуністичного періоду, а ще зверху на шафу закидалися валізи та різні коробки аж до самої стелі. Тепер на дверях гардеробної красується навісний замок, щоправда, незамкнений. Навіщо ж його повісили? І коли?

На ліжку лежить трикотажна вовняна ковдра жовто-коричневого кольору, такий візерунок називається «рисова в’язка». У Сониної матері була ціла купа таких ковдр, і всі двоколірні, але вона дотримала слова й посагу за Сонею не дала. На ковдрі дві великі подушки в білих наволочках з ажурною вишивкою. Можливо, то був легкий стьоб з боку Марка над фольклорними традиціями, а можливо, натяк на провінційне походження Соні. Раптом не сьогодні-завтра її охопить ностальгія. На вікнах велюрові штори темно-зеленого кольору, це для захисту кімнати від денного сонця. Маркове дерево затінює лише вітальню, а от спальня вся підвладна сонцю, особливо, по обіді. За часів подружнього життя вони влаштовували на вихідних сієсту, тільки спочатку кохалися й довго-довго голубилися, коли Марк, спершись на руку, пестив їй живіт та ноги. Над комодом з грубого дерева досі висить велика картина, натхнена еротичними естампами Утаґави. Нічого не помінялося. Гравюри Утаґави слугували їм прелюдією до кохання — витончені лінії кімоно з переходом в достеменні обриси пеніса та вульви в партнерів. Збочений урок мистецтва, котрий Марк колись провів у своїй майстерні, приховуючи палке бажання, і вона це цілком і повністю усвідомлювала. Хоч якою молодою вона була, добре розуміла, що вирувало в голові цього чоловіка, поки він гортав сторінки при світлі свічки.

Соня знімає картину і переносить до великої комори на вході. Але не встигає відчинити двері, як звідти випадає ціла купа полотен. Стіни майже порожні, а комора повна картин, тобто Марк напхав сюди цілу колекцію і навіть не поклопотався чимось огорнути полотна на захист від пилу? Він, хто так трясся над своїми картинами? Не може бути! Така недбалість приводить Соню до думки, що полотна приховав тут хтось інший. Хто ж відібрав ці картини, бо вони, вочевидь, призначені для неї, позаяк зберігаються в її квартирі?