1. Іран продовжує істерично обстрілювати все, куди дотягнеться. Британські бази у Бахрейні та на Кіпрі. Французька база в ОАЕ. Кілька ізраїльських міст. Оман. Танкер під прапором Палау, який знаходиться під санкціями США за перевезення іранської нафти. Німецьке круїзне судно. Здається, єдиного керівництва зараз у іранських військових немає. Тим не менше, вони не склали зброю та руки. І так, у них є чим стріляти, мабуть, після літніх обстрілів все було обережно переховано.
2. Майже ніхто не каже, що саме є задачею війни для США. Поки що оголошено тільки ядерну зброю, яка має зникнути назавжди, і контроль за нафтовидобутком або нафтопостачанням. А що з іранською державністю?
На трьох картах:
– складна географія. Великі гірські хребти та нагірʼя фактично зберегли Іран у часи набігів кочевників, дали можливість домовлятися з великими імперіями 19-20 століття. Сьогодні цей складний рельєф допомагає ховати укріпрайони, склади, ядерні обʼєкти;
– складна етнічна складова показана на другій карті. Чверть населення – тюрки. Багато арабів, в першу чергу в нафтоносних низинах, на тих територіях, що мають кордони з Іраком і були театром бойових дій попередніх війн. Етнічний склад на Сході – про можливу нестабільність у стосунках із східними сусідами у випадку, якщо великі держави захочуть погратися у розділ країни на етнічні території;
– надскладна мовна картина. Досі залишилися зі знанням власних мов не тільки грузини, вірмени і араби, але можна побачити навіть татів, туркменів, талишів і мазандаранців. Курди. Пуштуни. Сьогодні все зцементовано міцною владою, репресіями та звичкою. Завтра – невідомо.
3. Поступово стає відомо про реакцію росіян на прохання «дружньої країни», з якою вони нещодавно підписали угоду про стратегічне партнерство на прохання про допомогу. Звісно, згідно з угодою, у випадку агресії, якій підвергнуто територію стратегічного партнера, зброю поставити вони не спроможні, хоча ж літаки ще є, а ПРО та ППО у них же сучасні та якісні. А чому вони відмовили? Бо це ж не війна, а точкові американські удари по терористам! А ще вони відмовилися надати коди від своїх С-400 на базах у Сирії, і на всяк випадок, щоб їх не зачепило, вимкнули транспондери цих машин. Кажуть, що вони дійсно готували евакуацію лідера, але – не встигли.
4. Про біженців. Потенційно їх може бути багато. Але шлях в бік Європи йде через все ще іранський, але наіжачений, Курдистан, а далі – через гірську, теж курдську, частину недружньої Туреччини. Чи це потрібно туркам? Азербайджан теж недружній. Бігти до Афганістану з Пакистаном на іншу війну та у ще більшу бідність? Бігти у піски Туркменістану? До Вірменії і далі через Грузію, теж через гори до «друзів» з рф? Непогано, бо жінок відрядять на шахедні виробництва, а чоловіків – у дружню російську армію. Залишається два варіанти – заховатися у селах в очікуванні фіналу, або взяти участь у спротиві…
5. І все-таки, коли перемовини і про що? І хто з іранського керівництва має право у відсутності верховного лідера очолити таку делегацію? І хто погодиться стати в очах імамів та ксіровців зрадником? Чи залишився там авторитетний військовий, який не поспішає до гурій?
Думаю, з перемовинами прийдеться зачекати того дня, коли В-2 не тільки кілька разів розібʼють місця виробництва та зберігання, а й військові США та ЦРУ отримають відеофіксацію з місць прильотів. І про посередника. Чи схоче тепер Оман? Чи схочуть США та Ізраїль бачити у цій ролі чахлика?
6. А Французький авіаносець «Шарль де Голль» поспішає з Балтики у Східне Середземноморʼя…