Сім років тому, сьомого жовтня сімнадцятого року, я змінила своє життя.
Щоправда, я тоді про це не знала. Просто уклала угоду на перший переклад. Але це змінило все. Точніше, це змінило мій світогляд, а решта змін – підтяглася.
Це була художня книжка. Власне, за сім років художніх я переклала всього дві. Решта – те, що нині зветься “нон-фікшн”.
За ці роки я перекладала про Трампа, нафту, йогу, просвітлення, ораторське мистецтво, економіку, майбутнє світу після ковіду і ще безліч іншого, мотиваційного.
За ці сім років було практично кілька тижнів, коли в мене не було в роботі якогось перекладу. Але увесь цей час це було доповнення до основної роботи/робіт.
Як люди після роботи займаються улюбленою справою, так я ці сім років перекладаю.
Ба – більше: я перекладала у перші дні і тижні після повномасштабного вторгнення, сидячи на підлозі між ванною і унітазом, бо це був єдиний спосіб перестати панікувати. Бо робити щось так все одно не могла.
Коли я кажу, що переклад мене змінив, то кажу правду.
Бо, перекладаючи, мимоволі ти розширюєш кругозір. А подеколи аж розтягуєш його у невідані до того далі.
А чим ширший кругозір, тим вищі цілі, глобальніше мислення, цікавіше життя.
Я також вилікувалася від “мовного пуризму”, бо в мові не все і не завжди можливо підпорядкувати правилам правопису (хоча його всесильність – то святе). Але я свідомо порушувала мовні норми, коли цього вимагав текст.
Навчилася краще планувати час (хоч це відносно) і навіть була вміла вставати до схід сонця, але тоді доперекладала терміновий рукопис, нагальність зникла і я розучилася бути жайворонком.
Пишу я це з дуже простої причини: сім років тому я могла відмовитися. Сказати “ні”, бо “не готова”, “ще трохи повчуся”, “я такого ніколи не робила”.
Але я сказала “так”.
І завдяки цьому упродовж семи років не лише переклала безліч класних книжок (я справді не рахую, чесно), але й наважилася на безліч інших змін, до яких “була не готова”, хотіла “ще трохи повчитися” і не могла наважитися, бо “я такого ще ніколи не робила”.
Усім відома істина, що зміни починаються з тебе. Але подеколи потрібен сильний зовнішній поштовх, щоб зрушити тебе (і зміни) з місця.
Тож дякую перекладу за поштовх, мотивацію і те, що навчив вірити в себе взагалі і зокрема.

Фото з ФБ-сторінки, червень 2019