Є щось дуже інтимне в тому, як ми хвалимося пасочками: ніби дозволяємо зазирнути на свої кухні, а разом з тим – оголюємо душі.

Не буває невдалих пасок. Бо в них відбиваються наші душі.

Але навіть коли душі болить – і пасочка коса або горіла – душа все одно лишається прекрасною.

Бо вона – душа.
А Великдень – свято світлих душ. І Перемоги світла над темрявою.

То хай же ж воно нарешті переможе.

Я не вірю в силу перемир’я.
Але вірю в силу мільйонів пасочок – вимішених і випечених у різних умовах, різними руками й різними душами.

Пасочки – вони душі наших осель.
Домівок. Кухонь.

Сильні й беззахисні водночас.

Вони як сакральний символ: паска вдалася – усе буде добре.

А тепер – щоб і на той рік дождать.

Той хай усе буде добре.
І на той рік дождать.

Обов’язково.