Категорії Щоденник

Про томатну любов

Коли спитаєте, кому належить моє серце, я чесно відповім вам.
Помідорам.
Стиглим помідорам. Червоним, жовтим й бурим, які красиво називаються “Чорний принц”. Але можна й без конкретних назв, аби достиглі й гарячі від сонця.
Помідорам, посипаним грубою сіллю. Із чорним свіжим хлібом і шматочком сала.
Можна без сала. А з сиром. Твердим, жовтим-жовтим і з великими дірочками, ніби в ньому ночували миші. Або ж бринзою чи сулугуні. Солоними, щоб аж терпко було язикові. Класти сир на помідор і їсти, їсти, їсти…
Можна й без сиру. А в салаті. З огірками й прозорими колечками свіжої цибулі. Щоб запашна олія. І трошки свіжого кропу.
Чи смажені. Порізані на четверо і засмажені в олії й з перцем. Можна вбити яйце. Накришити шинки. Але то вже більше омлет.
Чи просто їсти – кусати від цілого. Щоб пирскав сік. І пахло літом. І розпеченим грунтом.
Моє серце належить помідорам.
А ваше?

About the author

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *