Категорії Щоденник

Безкінечна розмова

#з_підслуханого
Ранок. Міжміська маршрутка.
– Мамо, я такого не їм. Мамо, Стасик теж такого не їсть. Ну, не пхай у дитину гидоту. Ні, я не називаю їжу гидотою, але це не їжа. Мамо, та ніхто з нас не голодний. Мамо, шоста ранку і ми у маршрутці. Нам усього дві години їхати, ніхто не встигне померти з голоду.
– Мамо, не треба дзвонити тьоті Свєті. Вона точно нас зустріне. Да, мамо, вона знає, куди прибуває маршрутка. Мамо, шоста година ранку – вона спить ще. Ну, от, тепер уже не спить…
– Мамо, я нічого не забула. Так, я подивилася, куди водій ставив наші сумки. Ні, я не забуду їх забрати. Точно не забуду. Так, я знаю, що їх три. І ще маленька зелена.
– Мамо, хай Стас грається з планшетом. Я знаю, що краще б він дивився у вікно. Але він не буде дивитися у вікно. Ну, не забирай у нього планшет, не треба. Стас, припиняй плакати – уся маршрутка дивиться. Мамо, ну, от нащо ти дитину чіпала? Та не пхай ти йому ту цукерку. Ну, мамо…
– Мамо, усе гаразд. Ні, я не серджуся. Просто не метушися. Ні, я не вказую тобі, що робити. Мамо, ну, не дзвони ще раз тьоті Свєті, вона не забуде нас зустріти. Мамо…

About the author

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *