У мене є книжка “Становлення”. Авторка – Мішель Обама.
Мемуари вже на той час колишньої першої леді про два терміни у Білому домі. З акцентом на особистому, жіночому.
Мінімум політики, більше про родину, непросту адаптацію до статусу першої леді, стосунки з чоловіком, дорослішання доньок.
Але прочитавши цю щиру жіночу сповідь, я чітко зрозуміла: прихід до влади Трампа закладався адміністрацією Обами.
Ні, Обама його не просував й інтереси республіканців не лобіював. Але так активно й агресивно боровся за все хороше проти всього поганого, що це створило викривлену картину хорошого й поганого.
Нова американська нормальність насправді була не зовсім нормальна.
Виснажувала й втомлювала самих же американців. Їм не треба було аж стільки умовностей і надуманості.
Власне, цим скористався Трамп. Тупо все спростив до мінімуму.
За гаслом “make america great again” криється маніпулятивне “я зроблю так, щоб ви не парилися через всі ці демократичні суспільні реверанси”.
Я поверну вам ваші пластикові трубочки. Але сказане іншими словами.
Людям притаманно боротися за справедливість, рівність, права тощо.
Рідко хто бореться за обов’язки, але то вже таке.
Але людям також притаманно перегинати палицю.
Якщо в абстрактний боротьбі за все хороше проти всього поганого перестаратся, погане переможе.
Я не здивуюся, якщо дитячі письменники перестануть ходити на зустрічі з дітьми.
Та ну його – від гріха подалі. Потім лиха не оберешся.
А історія ця не про Америку, Трампа чи всіхні білі пальта.
Вона радше про те, що все закладається нашими вчинками.
І погане, і хороше.
Головне – не перестаратися.