Тепер, коли всі помили тарілки від дванадцяти різдвяних страв, напишу нарешті про наші традиції.
І про ті численні страви, якими рясніла у Святвечір фейсбучна стрічка і, відповідно, від яких ломилися столи.
Бутерброди з чим було, вареники з найближчого супермаркета, припасена консервація, щось типу куті з булгуру, бо його можна запарити окропом з термоса, якщо у вас раптом лише електроплита.
Там, де ще кілька років тому була висока кухня з пампухами й кутею з по-особливому перетертим маком для куті, нині панувало все, що готується без світла.
Або за його мінімальної наявності.
І свічки були не для антуражу й інтер’єру. А грали свою споконвічну роль – несли світло.
Це Різдво вкотре довело: ми сильні тому, що шукаємо вихід.
Бо для нас питання не в тому, що кутя з булгура, а вареники з кулінарії найближчого сільпо, а в тому що зійшла зоря, і світло вкотре перемагає темряву.