Книжка потрапляє в ТОП прочитаного і я колись до неї повернуся. Так, аби ще раз прожити, відчути і заглибитися в тонкі грані людської особистості, аби звернути увагу на те, що цього разу пройшло повз, аби ще раз зупинитися, забути про все і відчути той терпкий емоційний сплеск, який не відпускає досі…
Повільна, виважена і детальна історія, яка подана дуже незвично – у формі листів. Головна героїня, колись успішна юристка, листується зі всіма – братом, дітьми, знайомими, подругою, сусідом. І на перший погляд може здатися, що текст хаотичний і сухий, але це не так. Ті листи віддзеркалюють не просто останні події, вони як потік свідомості, як пошук істини, як внутрішній голос, який рветься назовні.
Це було дуже глибоко. Багато питань, які зачіпає авторка, викликають безліч емоцій. Тут минуле і сьогодення, колишні моральні травми, які досі не дають спокою, наслідки колишніх професійних вчинків, стосунки з дітьми, спроби зрозуміти себе.
Читаючи, я ніби не дихала. А тоді, коли героїня чесно розповіла про втрату сина, про внутрішнє протистояння, про біль, який не відпускає… мене накрило.
Авторка не намагається пояснити вчинки, когось засудити, а когось виправдати. Вона склала думки кожного в речення. І ті помисли іноді тихо ллються, а іноді вибухають.
Психологічно дуже сильно. Без яскравих акцентів, але з постійним відчуттям болю, коли розумієш, яких зусиль коштує те чи інше рішення.
Я прожила. Відчула і досі думаю про книжку.
Це саме той випадок, коли нічого не чекала від тексту, а він проїхався по мені, лишивши сліди.
Головна героїня хотіла щось лишити після себе. Слова, думки… тому писала листи. Писала і зберігала. Шукала відповіді і знаходила. Важко проживала, але йшла далі.
Це було дуже потужно і сильно.
Однозначно раджу.
«Кореспондентка» Вірджинія Еванс