Методи, досвід, майбутнє.
Україна: повернення Півдня.
Польща: Варшавська ніч тільки почалася.

1. Сьогодні стало зрозуміло, що вихід з війни коштує набагато дорожче і модерується набагато складніше, ніж вхід. Тим більше, коли ця війна – світова. У багатьох авторитарних лідерів, які читали книжки, або яким розповідали навушники про війни минулого, складається ілюзія, що війна – це монетизація різниці економічних потенціалів та запасів зброї. Виявилося, що війна 21 століття, яка стає народною для країни, що захищається, після перших двох тижнів підлягає іншим законам.
Коли путін починав «Київ за три дні», він розраховував на колосальний військовий потенціал росії, слабкість владних еліт та недосвідченість структур в Україні, і ефект неочікуваності для населення. Все виявилося трохи інакшим. Війна стала народною з перших хвилин, а щоденна медіаактивність Президента створила абсолютно незвичну для війн минулого інформаційну відкритість. Фактично Україна протрималася до зміни поведінки сьогоднішніх наших союзників з засудження агресії на обережну поставку зброї не два-три тижні, а два-три місяці. Історики майбутнього мають вивчити логістичні секрети нашої оборони, сьогодні тільки зрозуміло, що російська армія не очікувала активних зустрічних дій і була більше групою агресивних мавп з великими гранатами, ніж сучасним військом. Але ворог – вчиться. І ми не можемо зараз сказати, що це повністю радянська армія. Це гібрид радянського тупого агресора з сучасними технологіями і розумними виконавськими лінійками (не вертикалями). Структура російської влади, корумпована та гнила не дає зробити з цієї армії абсолютно гнучкий механізм. Тому це абсолютне зло в заскорузлій упаковці. Риба, яка гниє з голови, вже давно зітліла, але величезний хвіст боляче бʼє всіх, хто до неї наближається. Очільник росії не має хисту до керівництва військом, не підбирає сучасних людей, він більше зайнятий внутрішніми інтригами задля збереження влади, ніж питаннями життєдіяльності країни, нормальна ситуація для старіючого диктатора. Читайте «Осінь патріарха» Ґарсія Маркеса.

2. І так, у Трампа багато диктаторських рис, він має поважний вік, хворобу самозвеличування, але він живе у режимі демократичної держави зі складним налагодженим батьками-засновниками механізмом стримання та противаг і, коли він заступає за червоні лінії, цей старий механізм невтомно страчує спроби узурпації. Поки що повільно та не завжди системно, але після листопада ситуація має змінитися.
Американська армія – теж старий механізм з багатьма хворобами. Але, на відміну від російської, її професійна система управління ніколи не була заражена корупцією та самодурством – головними рисами російського війська, і, тим більше, завжди зберігала ключовий посил – безумовну боротьбу за життя кожного солдата. Ця армія добре профінансована, у неї відпрацьовані механізми та алгоритми.

3. Трамп, як і путін, не керує військом напряму. Трамп, як і путін, переоцінив сили і міць власних збройних сил. Трамп , як і путін, сильно недооцінив противника, який згуртувався і не готовий підняти руки. На цьому подібне закінчується. Трамп звʼязаний механізмом 60-денної операції, яку не можна назвати війною. Все, що більше та жорсткіше – погодження Конгресу. І гроші на зброю теж. І постачання союзникам – теж. І наявність союзників по НАТО, яких потрібно переконувати, а не так, як у колишньому Варшавському договорі або нинішньому ОДКБ, там потрібно тільки надавати команди. Трамп весь час на публіці – соцмережі, наради, телефонні розмови. Путін до поїздки до Казані для отримання двох слонів, не був у регіонах 200 днів. Особистих соцмереж не має. Трамп з сімʼї з жорсткими традиціями, з тих, хто звик керувати, звик бути багатим. На відміну від нього, путін є дитиною соціальних низів. Його низька соціальна відповідальність не може бути прирівняна до зверхності короля життя Трампа. Трамп готується передати влади за два з половиною роки. Путін роздумує про життя до 150 при владі.
І тепер головне. Трамп, як тільки зрозумів, що бліцкриг не вдався, одразу почав рух до миру за будь-яку ціну. Путін після кожного усвідомлення всіма розумними людьми, що у нього «менше», продовжує бикувати і робити вигляд, що на руках три тузи. Тому поки що складно уявити точно умови, за яких він має почати перемовини:
– розбитий мавзолей під час параду?
– ямальський хрест, що вибухнув?
– палаючий Кремль?

4. Багато хто після 2023 року, коли контрнаступ фактично не вдався, говорив про остаточне закріплення за росіянами Півдня (поки жив путін) і необхідність фіксувати лінію фронта, як тимчасовий кордон. Сьогодні військові, які знаходяться на Запоріжжі, скажу обережно, «ведуть наступальні бойові дії». Це не сотні кілометрів вглиб території, тимчасово контрольованої ворогом, але це десятки кілометрів по фронту і кілька десятків вперед за весняний сезон. Приблизно те саме відбувається на островах напроти Херсона, які стали великою сірою зоною, де росіян майже немає, а тих, що є, добивають дрони.
Поступово ворог втрачає можливості воєнної логістики і фронт стає рихлим, невпевненим, недостатньо склеєним, у нього все більше слабких місць.
Якщо би мене спитали, яка може бути лінія фронта у жовтні, то це, скоріше за все лінія Гуляйполе, Мелітополь-Скадовськ або щось подібне, із звільненням або оточенням Енергодара.

5. Говорити про Польщу можна довго і детально, колись до цього повернемося. Поки тільки факти:
– Польща була країною, яка однією з перших визнала нашу незалежність;
– пари Кучма-Квасневський, Ющенко-Качинський – це про взаєморозуміння;
– в перші дні вторгнення поляки майже знищили держкордон і були відкритими та максимально дружніми;
– потім вони не один раз надавали нам критично важливу зброю (але отримували компенсацію або від США, або від обʼєднаної Європи»);
– податки, які платять у Польщі українці, сильно більше, ніж витрати на їхнє утримання;
– останні уряди толерували «акції» на українському кордоні, знищення збіжжя, антиукраїнські дії місцевої влади в провінції;
– перемога Туска на виборах і формування уряду замість полегшення створило у відносинах додаткове напруження;
– президент Навроцький у власній риториці протирічить керівнику інституту національної памʼяті Польщі кілька років тому Навроцькому;
– Президенти України Кучма, Ющенко, Порошенко відмовилися від Ордена Білого Орла у знак підтримки Володимиру Зеленському, який відправив орден Новою поштою до президентської канцелярії у Варшаві;
– Кирило Буданов, Міністр Сібвга та посол у Варшаві Бондар відмовилися від інших орденів польської республіки;
– участь Володимира Зеленського у конференції щодо відновлення України у польському місті Гданськ.