1. Всім зрозуміло, що українсько-російська війна перейшла з режиму знищення української інфраструктури та енергетики в режим знищення російської нафтової інфраструктури, оборонки та логістики. Звісно, росія по мірі сил продовжує відповідати на поразки власного ппо ударами по інфраструктурі та цивільному сектору. На пʼятому році вони не зрозуміли, що тероризм не залякує націю, а згуртовує. Тим не менше, сьогодні почався абсолютно новий етап війни. Давайте все розберемо:
– листопад 2013-лютий 2014 – росіяни відвертають українських керівників від Європи, залякуючи Януковича, використовують короткочасну слабкість армії і влади взагалі для початку агресії;
– березень 2014-лютий 2022 – вісім років гібридної війни, окупація Криму та часткова окупація Донецької та Луганської областей;
– лютий-червень 2022 – наступ російської армії, окупація прикордонних територій, використання фактору неочікуваності; звільнення Півночі;
– червень-грудень 2022 – звільнення Харківщини і частково Херсонщини та Миколаївщини;
– січень-серпень 2023 очікування та невдала спроба контрнаступу. Зараз розуміємо Главкома, який прямо назвав потреби в техніці;
– вересень 2023 – лютий 2025 – стримування Заходом втрати обличчя путіна. Обережна підтримка України;
– березень 2025 – квітень 2026 – боротьба України на два фронти – з росією та командою Трампа;
– травень 2026 – … – швидке знищення російської воєнно-промислової машини, примус до миру.
Є сенс звернути увагу на кілька речей. Ми отримали артилерію та снаряди після страшних жертв через снарядний голод. Отримали мало. Ми отримали Хаймарси та Атакамси тільки тоді, коли не було іншого виходу. Ми отримали Абрамси тільки коли Німеччина пообіцяла Леопарди тільки у тому випадку, якщо США, нарешті, перестануть розповідати про якусь гіперсекретність сплавів броні Абрамсів. Ми отримали, взагалі, танків на порядок менше, ніж мали здобути, щоб був результат. Перші F-16 зʼявилися не у 2022, а у 2024 після двох років розмов про те, що неможливо підготувати інфраструктуру обслуговування. Кількість цих літаків обмежена, хоч вони не нові і не дефіцитні. «Міражі» та «Грифони» мають закрити цю нестачу бортів, але тільки з кінця 2026 та у 2028 році. І так, зараз Бельгія збільшить кількість F-16. Можливо, після появи в Україні «Грифонів», нарешті, зменшиться кількість КАБів, які бʼють по Харкову та Запоріжжю. Все, що стосується постачання систем ППО та протиракет для балістики – трагічна історія через те, що зараз, як і кілька разів до того, союзники лишають наші міста взагалі беззахисними, маючи Рас-3 на складах. Як сьогодні стало відомо, Польща за весь час надала нам навіть не цілий пакет заряджання Петріот (6 шт), а тільки 5 протиракет, маючи на озброєнні 208 ракет і 50 в резерві для термінового отримання у випадку небезпеки.
Все це – не тільки минуле. Це і майбутнє.

2. Чому так? Багато хто хоче знайти спосіб домовитися про мир, зберігаючи путіну обличчя. Багато хто з європейців категорично не хоче бачити поруч у Європі сильну озброєну сучасну Україну, яка може постояти за себе. Україна з власними балістичними ракетами – не менш погано для багатьох у Європі, як і Україна з ВЛАСНИМ виробництвом дронів різних типів. Сьогоднішній новий етап війни відбувається, у першу чергу, через можливість українських військових отримувати постачання зброї українського виробництва «за потребою», а не «що дали».
Серед партнерів, які зрозуміли важливість цього кроку, майже вся північна Європа- країни Балтії, Скандинавського півострова, Нідерланди, Бельгія, Британія. Німеччина.
На жаль, чотири країни Вишеградської четвірки на чолі з Польщею, працюють проти сильної України. Країни південної Європи майже не беруть зараз участі у фінансовій підтримці, Франція політично з нами, економічно – тільки тоді, коли зброю через європейські механізми купують у неї. Великим партнером є Канада. Все, що вдається отримати від американців – це приватний бізнес і іноді передова зброя на європейські гроші.

3. Таким чином, численні європейські путінферштеєри, зберігачі обличчя монстра, лакувальники образу росії спільними зусиллями досягли того, що війна продовжується пʼятий рік. Вона швидко змінюється і змінює сучасний світ. Тепер Україна є не тільки незручним сусідом та хлопчиком для биття росіянами, на якому вони мають зупинитися, а й домінатором в галузі безпеки, на технології якого дивиться весь світ із заздрістю, вона має армію номер один у Європі і майбутнє в Євросоюзі, якщо власні корупціонери та євроскептики нас не зупинять.
В той же час путін залишився вже остаточно з втраченим обличчям перед світовим товариством. Після численних свідомих вбивств мирного населення, викрадення українських дітей, спроби заморозити цілу країну, він втратив обличчя перед лібералами. Після численних проблем на фронті, брехні про взяті території, нафтової кризи, він втратив обличчя перед консерваторами, які поважали росію за силу армії, авторитарну владу та домінування на пострадянському просторі.
Сам путін, який створив систему противаг у себе в країні, не бачить для себе мирного виходу з мʼясорубки, яку він влаштував.
Його вбити зараз практично неможливо – ФСО-ФСБ-Росгвардія, – три структури, що конкурують за безпеку лідера, три голови у ФСБ, Бортніков, Корольов та Ткачов, які контролюють суспільство та інших силовиків, дві голови у Росгвардії, Золотов та Кадиров, які погрожують населенню, всі контролюють один одного.
Силовики та армія стомилися від війни, чекають послаблення тиску в котлі, в якому вже википає, але не чують зверху бажання і вміння реагувати.
Олігархи на нарадах підтримують путіна в бажанні продовжувати вбивати росіян на війні, і не чують від нього рішення про вихід з неї.
А війну їм закінчити потрібно, щоб вижити і зберегти кошти. У цьому Лукашенко – єдиний відомий їм політик, який може добігти до Пекіну і домовитись про те, що путіна або дотиснуть, або, взагалі, заберуть на пенсіон в якомусь Забороненому місті біля Пекіну, або десь на Китайському Алтаї, через кордон від улюбленого бункера.
Чому путін не хоче бачити мирне рішення? Він боїться керувати мирною країною, в якій йому будуть задавати питання не ліві – про втрати, а праві – про поразки. Саме ризик активності тих, хто вийде з окопів з рахунками, про те, чому жертви виявилися марними і він не захопив Україну і «вбив надію цілого покоління на відновлення російської величі». Думаєте, він не розуміє, що поступово втрачає кримські скрепи? Що зараз почнеться – сидіння без електрики та палива, страта Кримського мосту, відсутність питної води та їжі, евакуація спочатку населення, а потім і військових в режимі втечі Врангеля та його угрупування. І далі Кримнаш закінчиться жертвами.

4. Сьогодні західні ЗМІ та російська «ліберальна» тусовка обговорюють статтю такого собі Мельниченка (не плутати з майором, який для світових розвідок «слухав» Кучму і розповсюджував плівки з прослуховуванням).
Олігарх, який піднявся на вугіллі та зброї, отримав перші прильоти по власним заводам і злякався майбутнього. Людина, яка заробляла активи на близькості до ФСБ та керівництва країни, тепер лякає Європу апокаліпсисом, якщо війну не зупинити. Де він був чотири з половиною роки? Чому він зараз звертається до Заходу, а не до башт кремля? Да все просто – це його вустами до західного читача звертається ФСБ та олігархат, які шукають чергового способу натиснути на світових лідерів. Українське прізвище мільярдера не повинно вводити в оману – він має стосунок до України тільки в якості одного з замовників пограбування активів, якби у путіна щось вийшло за ці роки. І немає значення, хто заливає сторінки «Економіст» крокодилячими сльозами – Мельниченко, Алєкпєров, Чемезов, Сєчін або якась інша сволота, яка у 2022 повірила обіцянкам путіна, вклалася в «оборонку» і заробляла на крові, поки у путіна не закінчилися кошти.

5. Поступово стає зрозумілим все, що відбувається на Близькому Сході. Ізраїль поки що не бере участь в американських атаках на інфраструктуру Ірану, щоб не роятрити світову політичну тусовку. Поки що ескалація виглядає, як виховання Ірану, яке має закінчитися черговим посередництвом Оману, Катару або Пакистану з підписання чергових проміжних документів, які дозволяють випустити з Затоки чергові каравани танкерів і знизити ціну на нафту на біржах, і, головне, на бензин у США.
Перший день «Епічної люті-20» – 80 цілей, другий – 90, третій – вже 130 за даними Центрального Командування військ США. Трамп має запас часу, тому я не здивуюсь, якщо нафта дійде до безпечного рівня 90, а удари будуть не тільки по узбережжю; по електростанціям, нафтопереробці та інфраструктурі. Ми ризикуємо тим, що світ буде бачити у прямому ефірі відсторонення КВІР від влади через фізичну загибель керівників цієї структури. От тоді Ізраїль і вийде з тіньового бану. До речі, в чат вже повернувся Йемен. Чекаємо.
А поки ми чекаємо, можемо записати дані про роботу ЗСУ над кінетичними санкціями:
– Сизранський НПЗ – дві установки первісного крекінгу, мінус 8,5 млн тон переробки нафти за рік – відмінено. Після Омського НПЗ це другий свіжий приклад того, що кожен наступний прильот стає все більш системним та довготривалим з точки зору наслідків;
– те саме стосується Півдня України та Криму – сьогоднішній повний блекаут продовжувався близько 5 годин;
– чергові 14 суден (10 танкерів та 4 пороми) – і загальна цифра 90 (серед них були і повторні навчальні сесії для суден);
– різке зменшення можливостей постачання північній (Білгород) та Донбаській групам військ, які цього літа вже не ведуть наступу по всій ЛБЗ, а вибирають тільки 2-3 напрямки.
Чекаємо нових зведень «підрахуйки» Мадяра.

6. Ліндсі Грем, який передчасно помер сьогодні, був великим другом України. Сьогодні Іран радіє його смерті.
Ми маємо розуміти, що Росія та Іран – це одна сторона світової бойні, що це суцільне зло. Сполучені Штати, які, безумовно, думають тільки про власні інтереси, тим не менше, на одній стороні з нами.

А на фото – як американський Центрком бачить сьогодні Перську та Оманську Затоку і бачить там все ще активний рух танкерів.