Категорії СлайдерСлова

Про секретарку-машиністку від Марини Гримич

Залишається тільки вражатися, як вдало Марина Гримич обрала головну героїню – секретарку-машиністку Спілки письменників України. Досі “службовий” персонаж – пригадайте твори класиків соцреалізму, чи багато з них взагалі звертали увагу на секретарок. Їхня справа – строчити на машинці, подавати чай і бути модно вдягнутою та зачесаною, але в той же час непомітною. Клавка чудово орієнтується в ієрархії та інтригах секретаріату Спілки. Вона має доступ до всього листування і стенограм – бо вона їх друкує. Більше того, це технологічно не така проста справа, як здавалося. І саме вона має організувати роботу стенографісток та машиністок на історичному пленумі, на якому громлять українську літературу, а Яновського так “дружньо” розкритикують, що він невдовзі помре (про це в книжці нема, але ви пам’ятайте).

У фільмах про Гітлера в ставці Вервольф мене завжди дивувало, чому просто під час засідання одні стенографістки виходять, інші заходять просто на черговій фразі фюрера, і всі не це не зважають, наче так і треба. Відповідь є у книжці Марини Гримич. І взагалі, просто щоб з’явилася роздрукована стенограма того засідання працює півтора десятка чоловік, їм доводиться долати всякі надзвичайні ситуації, несправності техніки й навіть невеличкий саботаж не скажу кого, хай читачеві буде детектив. Одразу пригадується, що саме дефіцит стенографісток і машиністок у післявоєнній Японії примусив засновника фірми “Соні” винайти магнітофон і магнітну стрічку. Шкода, що молоді мабуть вже треба на картинках пояснювати і про чорну срічку в машинці, як її заправляли, і про магнітну плівку й бобини магнітофона. Та й про самі магнітофони.

В нас же баби ще стенографісток народять – панує ручна праця і роздруківка промов на пленумі лягає на стіл секретареві ЦК ще в перерві засідання, вже сама ця оперативність вражає. Саме для цього й виходили стенографістки від Гітлера – швиденько надиктувати по своїх записах машиністкам, поки ще свіже в пам’яті.

Ну й сама стенограма пленуму за такій зацикленості всіх над її опрацюванням досить природно стає центральним текстом роману і за рівнем абсурду іноді перевершує “Процес” Кафки. “Ми рождєни, чтоб Кафку сдєлать билью,” – недарма співали радянці.

Але й це ще не все. Клавка – друкарка саме спілчанська, і друкує не тільки промови, але й… вірші – Рильського, Малишка, Тичини, Сосюри. І щиро їх любить, а не так як діти в школі, примушені їх вчити на пам’ять. Правда, аналізу віршів Марина Гримич їй не довіряє, вводить для цього її подругу – поетку Прохорову з дитячого журналу. Але з нею Клавка теж знайомиться бо підробляє в неї дома по вихідних – друкує її віршики для барвінка. Зараз, у часи ноутів і планшетів цього теж вже не зрозуміти. З машиністками треба було дружити. А український письменник-мариніст Віктор Сильченко вчинив ще практичніше – одружився зі своєю друкаркою (цього в книзі нема, це я вже просто пригадую). Вобщем – дуже правильний вибір героїні-машиністки, просто дивує, чому до Марини Гримич ніхто до цього не додумався.

Книжка з автографом авторки – тільки на сайті “Фіоль”.
Доставка Новою поштою >>>
http://fiol.pub/books/541

PS. На судні функцію машиністки виконував радист. Просльозився.

Джерело

About the author

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *