Так сталося, що вчора вдень я плавала в Десні.
Сьогодні зранку дивилася, як над Черніговом сходить сонце.
Як тамтешні дворові коти додивляються свої ситі сни у дворах серед клумб.
Як віряни з кошиками яблук йдуть до церков.
Як голуби визбирують по бруківці лише їм видимі крихти.
Як статечно виходить на рейси громадський транспорт.
Як місто струшує сон, серпневу млость і береться до буденних справ.
Прокидається. Оживає.
***
Мій Чернігове, тобі ж іще не перестало боліти за всі попередні рази, і болить уже знову.
До ще незагоєних ран додалися свіжі.
Нам усім насправді до незагоєних ран додаються свіжі й свіжі.
Щодня. Щохвилини. Де б ми не жили і ким би не були.
Як же ж хочеться, щоб їм їхнє усе повернулося.

Фото з ФБ-сторінки Дмитро Феліксов.