Мене ця книжка взяла авторською мовою. З перших сторінок я зрозуміла, що піде.

Короткі речення, в яких велика глибина. Короткі вислови, беземоційні думки і діалоги, в яких показано побутові речі, мислення, світогляд. І деякі з тих речень перечитувала задля насолоди.

Історія розкидана, розірвана, але потім усі пазли, які розкидав автор, складаються. Історія, в якій переплетені прості речі з елементами надприродніх, на перший погляд звичайні, але з вкрапленнями містики.

Не банальна, не типова, швидше така, яка запам’ятається.

Тут про хлопця на ім’я Тіль, який колись давно втратив батька, і втік з рідного села з вірною подругою Неле. Про хлопця, який пережив одну страшну ніч на млині, будучи покинутим, і саме та ніч відкрила його чи то вміння, чи здібності. Про хлопця, який заприсягся не помирати. Хлопця, якого поглинули мандри.

Тут реалістичні моменти тісно переплетені з легендами, а реальні історичні події з західно-європейським фольклором.

Але читаючи, сприймаєш все так, наче віриш кожному слову.

Повторюся – авторська мова, абзаци, в яких автор коротко описував наслідки однієї чи іншої події – шикарні.

Зізнаюся, я трохи побоювалася цієї книжки, гадаючи, що містика, з якою я дуже обережна, витіснить мою віру в факти.
А дарма. Я вірила. І це було круто.

«Тіль» Данієль Кельман
Видавництво «Фабула»