Є суб’єктивні причини. А є об’єктивні фактори.
Приміром, вам нестерпно крається серце від туги й горя.
Бо сталося щось лихе з Вами чи вашими рідними.
Це – об’єктивні причини.
А буває, що Вам нестерпно крається серце від туги й горя, бо гірко скінчилася книжка, яку Ви читали, чи серіал, який Ви дивилися
Це – суб’єктивні фактори.
Приклад дуже спрощений.
Але найголовніше в ньому, що ваші біль і терзання в обох випадках – щирі й болючі.
До них не можна ставитися зневажливо чи применшувати.
Вам болить в обох випадках.
Що робить ворог під час гібридної війни?
Нашаровує суб’єктивні причини на об’єктивні фактори.
Усіма можливи і неможливим методами підсилює розпач, страх, зневіру, відчай. Щоб вони накладалися на зруйновані міста, покалічені долі, відібрані життя.
Це працює, як резонанс.
Або, як сипати сіллю на відкриту рану.
Чи давити спеціально на болючий мозоль.
Наша найбільша проблема в тому, що в нас вдома зараз практично немає дорослих.
А діти при тому бігають, істерять, показують одне на одного пальцем, ховаються під столом.
Це – наша даність. Об’єктивна на сьогодні.
Але є одне але.
Кожен з нас може спробувати стати дорослим.
Тим самим дорослим, на прихід якого чекає.
Може сам ухвалювати рішення.
Відмежовувати зерна від полови.
Суб’єктивні фактори від об’єктивних причин.
Так, це складно. Навіть дуже.
Але зрештою в нас ніколи й не було “батюшки-царя”, який прийде й усе “порішає”.
Натомість було віче.
Була толока.
Було й таке, що гетьмана закидували шапками.
А зараз ось є війна.
І підступний і ниций ворог.
Єдиний шанс її виграти – зрозуміти, що ми і є тепер оті дорослі.
Кожен з нас – дорослий. Інших немає і не буде.
Тож не питайте: що далі, хто винен і кого карати?
Питайте: що можу зробити саме я, щоб не дати ворогу перемогти? І чого не варто робити, бо це робить його сильнішим.
А ще не питайте, по кому подзвін.
Бо він насправді трохи по кожному з нас.

Фото з фб-сторінки https://www.facebook.com/akulenko.alina/