Спроба аналітики. Друга частина.

1. «Коли завершиться війна?» або «Чим?». Всі війни колись закінчуються, поля кривавих битв стають меморіалами, а диктатори – вмирають. На жаль, не всі герої мають гідні пам’ятники, не за кожну жертву помстилися. Не кожна мирна угода є справедливою. Підсумки Другої Світової досі не підбито, адже Японія не підписала мирної угоди з СРСР (росією). Дві Кореї мають тільки перемир’я, досягнуте в 1953. Що відбувається в Ємен, взагалі не зрозуміло. Ізраїль кілька десятиріч мав озброєний мир із сусідами та постійну війну всередині, яка надовго ніколи не вщухала. Є конфлікти, що тривають століттями.

2. Нашому поколінню пощастило тридцять три роки прожити у власній країні, але тільки двадцять три – без війни. Що краще: прожити з 1945 по 1991 в окупації, яку більшість звикла вважати звичайним станом справ, під диктаторським режимом, який поступово втрачав свої гострі зуби; чи у вільній країні в очікуванні (неочікуванні) війни, яка триває десять років? Чи був цей радянський режим «вегетаріанським» в останні десятиліття? Ні, була війна в Афганістані, наприкінці існування комуністичної держави – знищення власних громадян 3 Грузії, Республіках (Країнах) Балтії, Азербайджані, Середній Азії. Не було б Незалежності, дійшло б і до нас. Чи була альтернатива цій війні? Здається, ні. Поки режим КДБ/ФСБ існує, поки не засуджені кати та не відспівані всі жертви, це буде продовжуватися. Поки ми чекаємо, що одна мумія має заступити місце іншої в Мавзолеї, поки ми його не знесено, зомбі будуть лізти через кордони.

3. Тому я можу сказати про кілька сценаріїв того, що відбувається зараз.
– Найбільш позитивний. Захід усвідомлює стан справ, переходить на воєнні рейки, Україна отримує дійсно сучасну зброю та добровольців і контрактників, які вміють нею користатися; і знищує безліч військових об’єктів на території ворога та звільняє Крим та Південь України (Херсонську та Запорізьку області), Харківщину, частину Луганщини, узбережжя до Маріуполя. Можливо, ворог кине і окуповані у 2014 території. ЗСУ не переходять кордони. Молдова та Грузія бонусами отримують окуповані території. Росія консервує якийсь напів-терористичний режим і отримує в обмін на репарації можливість продовжувати в тому ж дусі. Це – роки за три.
– Більш реалістичний сценарій. Українці, користуючись обмеженою, але постійною підтримкою Заходу, в 2025 році перехоплюють стратегічну ініціативу і під крики “зберегти обличчя путіну” і погрози ядерною зброєю зупиняються на якійсь лінії розмежування в Криму та на Півдні. Це – за півтора-два роки.
– Зовсім реалістичний сценарій. Світове суспільство стомилося від кількох речей – взаємної недовіри, торговельних санкцій, біженців і, головне – очікувань. Ринки хочуть позитивних новин, кредитори – повернення боргів, політики – премій та орденів за вирішення проблем і нових перемог на виборчих перегонах. Тому, що би не відбулося в червні у Швейцарії- це буде оголошено перемогою здорового глузду. Після цього має з’явитися механізм припинення вогню, навіть, якщо про нього ніхто не домовиться. Після Швейцарії низка країн сяде за один стіл з Путіним, не на шести метрах, і не Британія або США. Реджеп Ердоган, Нарендра Моді, можливо, Емманюель Макрон. Думаю, що з цього нічого не вийде, але, можливо, градус протистояння на ЛБЗ знизиться. Думаю, буде багато сказано про гуманітарні питання, про олімпійський рух, про енергетику, про поховання жертв. Росія буде виглядати в своїх очах переможцем та миротворцем. Восени або взимку цього року може бути підписано призупинення вогню. Все почнеться наново за кілька років. Можливо, не тільки на території України.
– Мінімально негативний сценарій. Весь цей рік рівень протистояння буде збільшуватися. Путін використає план б – мобілізація після інавгурації, воєнна економіка, жорстка підтримка союзників. Підтримка Заходу буде більшою, але не настільки, щоб зупинити повзучу навалу. Війна ресурсів, як було в Ірані та Іраці Окупація Донеччини і ще частини Харківщини. Перемовини.

Зупинка по ЛБЗ в 2025 або 2026 після розуміння того, що потенціал з обох боків недостатній для воєнного рішення.
– Негативний сценарій. Призупинення системної західної допомоги у 2025 році, як вже було в цьому році. Відсутність усвідомлення українським суспільством того, що країна має захищатися завдяки власним ресурсам. Відступ. Капітуляція. Маріонетковий режим. Бунт ветеранів. Нова війна.
4. Є інші сценарії? Безліч. Я показав тільки екстремуми серед існуючих варіантів. Жоден з них не може відбутися. Маємо усвідомити, що справжнього результату буде досягнуто в двох випадках – росія(путін) зупиниться, або українська армія візьме москву. Чи це реалістично? Ні. Тоді потрібно шукати рішення серед того, що прозвучало вище. І потрібно зрозуміти, що непокараний агресор завжди починає нову війну. Навіть, якщо агресор оголошений голубом миру, як СРСР в 1945. Почалася корейська війна. Навіть, якщо агресор не виграв (Ірак). Почалася агресія щодо Кувейту. Навіть, якщо агресор (Наполеон) залишений без влади. Для остаточного рішення мала відбутися битва під Ватерлоо і окупація країни. Тому Захід має готуватися до нової війни незалежно від тимчасового способу вирішення проблеми сьогодні, якщо це не остаточний розпад рф. До речі, хтось всерйоз цей сценарій бачить? Я – бачу.
5. Що потрібно для вирішення питання системного програшу російської федерації? Системна робота спецслужб Заходу з російською (вибачте) еміграцією для створення національних батальйонів- чеченських, бурятських, калмицьких, татарських та з росіян. Так, ця методика була використана німцями в 1941-45, але вона працювала. Не тільки РДК та Сібірський корпус, не тільки на кордонах. А і всередині. Так, це національно-визвольна війна багатьох народів, яких намагалися зробити “совецьким” народом, а потім єдиними “росіянами”, вже з часів Єльцина. І так, все це можливо винятково у разі, якщо ЗСУ будуть системно знищувати ворога на ЛБЗ, якщо Захід для нас буде єдиним з нами тилом.
Про це – далі буде.