Вісь Росія-Іран-Венесуела, яка зламалася. НАТО, яке може не витримати. Справжнє місце України та українців у міжнародній системі безпеки. І чи існує вона у 2026 році та на яких інституціях та інструментах тримається.
Аналітика.
1. Як не дивно, історично Росія та Радянський Союз ніколи не були друзями Персії/Ірану.
Кінець вісімнадцятого століття, коли росія системно почала дії з експансії до Кавказу та з Південного боку Кавказьких гір, став початком прямих зіткнень цих двох країн. Вбивство у 1829 році натовпом російського посланника Грибоєдова у Ірані, про що відомо в тому числі з «Путешествия в Арзрум» Олександра Пушкіна з відомою цитатою про караван, який доставив до російської імперії труну: «Кого везут? — Грибоеда.»
Фактичне захоплення незалежних держав регіону та васальних територій Османської Імперії та Персії відбувалося гібридним шляхом: підкупом, введенням в оману, використанням релігійних особливостей регіону та військової сили. Перша та Друга Світові війни – окупація частини території Ірану росіянами по домовленості з британськими союзниками. Гра в а випередження на Південному Кавказі в доволі мутній обстановці 1918-20 років. Гра на протиріччях режиму шаха Пахлаві до 1979 року. Радянський союз був одним з потенційних бенефіціарів революції, яку очолив Аятола Хомейні. Але він обіграв всіх спонсорів та прихильників, і публічно виступив проти «безбожників-комуністів» з срср, пересаджавши місцеву пʼяту колону. Ще двадцять років тому іранці підтримали постачанням газу Грузію Саакашвілі в часи енергетичної блокади. Але часи змінилися, максимального контакту росія з Іраном досягли після широкомасштабного вторгнення росіян в Україну.
2. Є сенс тут згадати одну не дуже публічну російську компанію «ООО Дрейк». Думаю, назва не стала випадковістю. Френсіс Дрейк був англійським адміралом, що другим після Магеллана проплив навкруги світу. Але він, за іспанською версією, був найбільшим світовим піратом, який грабував кораблі, знищував правила світової торгівлі.
Ця компанія, яка робить вигляд, що вона лише невеличкий приватний торговельний посередник, є ключовою ланкою в ланцюгу, що побудований через Каспій, від свободної економічної зони «Алабуга» до Іранських партнерів. Саме вона була основою підписаного у 2023 році рамкового договору між двома країнами на 1.75 млрд доларів, за яким росія купувала спочатку готові вироби – безпілотники іранського виробництва. Далі обсяги зростали, зростала і локалізація виробництва в Алабузі, а потім і Іжевську. Сьогодні це на 90% російський безпілотник, який має і такі версії, що розроблені у рф і, навпаки, постачаються до Ірану. Це клірингові розрахунки; тільки різниця закривається платежами з боку росії банківським золотом у злитках. Але досі головною частиною постачань через Каспій є поставка технологічних блоків, що включають мікросхеми, контролери, напівпровідникові вироби подвійного призначення, які робить Іран. Оскільки Іран знаходився в оточенні якщо не дружніх країн, то таких, які готові закривати очі на отримання Іраном товарів та технологій подвійного значення, то ОАЕ і частково Оман використовувалися в якості технічного хабу для Ірану та російської військової промисловості. Значна частина мікрочипів (таких як FPGA від Xilinx та Intel), що приходять до ОАЕ, зрештою опиняються в іранських ракетах або перепродаються російським структурам для використання у високоточній зброї. Але чим далі, тим більше. Спочатку дрони – потім і ракети. Спочатку це були сотні мільйонів доларів, останнім часом – мільярди.
Але; коли я читаю про немов би 500 млрд доларів у заморожених в Еміратах іранських активах – сміюся. Так, в ОАЕ близько 8.000 компаній, повʼязаних з іранськими засновниками. Це небагато, враховуючи відкритість місцевої економіки, ще нещодавно закривання очей на санкції США та велику кількість емігрантів з торгового сослівʼя «базарі» з Ірану у сусідніх країнах. Не всі ці країни – прокладки. Обсяг експорту ОАЕ до Ірану – 20 млрд доларів на рік, і це не тільки воєнно-технологічний експорт. Зустрічний експорт – 6 млрд доларів. ОАЕ мають (мали?! Ні) і активні бізнес-стосунки з росіянами і часто це теж ті самі вироби дрібної електроніки, процесори та контролери. Росіяни мають теж тисячі фірм у ОАЕ і мало які з них під санкціями США (іранських в Дубай ще нещодавно було всього 19 підсанкційних з обігом експорту кілька десятків мільйонів кожна.
Але важливим є інший момент. Венесуела, хоч і працювала у тісній співпраці з росією та Іраном, не була під санкціями. Вона законно (!!) виробляла на заводах, повʼязаних з рф технологічно, за іранською ліцензією вироби ANSU-100, ANSU-200, які є копіями «Шахед» та «Мохаджер». Венесуела виробляла їх з використанням «білих» поставок запчастин, провадила «експорт» у треті країни, але чомусь російськими вантажними літаками, отримуючи на зустріч російські сучасні вироби ППО, які чомусь були подавлені американським РЕБ під час десанту для захоплення Мадуро. Російський концерн «Калашніков», одна з системних ланок воєнпрому, побудував у Венесуелі сучасний завод. Я не знаю, що з ним буде у часи «трампізму», але 90 млн патронів на рік – це єдине, що я знайшов у відкритих джерелах.
3. Венесуела, хоч і працювала у тісній співпраці з росією та Іраном, не була під санкціями. Вона законно (!!) виробляла на заводах, повʼязаних з рф технологічно, за іранською ліцензією вироби ANSU-100, ANSU-200, які є копіями «Шахед» та «Мохаджер». Венесуела виробляла їх з використанням «білих» поставок запчастин, провадила «експорт» у треті країни, але чомусь російськими вантажними літаками, отримуючи на зустріч російські сучасні вироби ППО, які чомусь були подавлені американським РЕБ під час десанту для захоплення Мадуро. Російський концерн «Калашніков», одна з системних ланок воєнпрому, побудував у Венесуелі сучасний завод. Я не знаю, що з ним буде у часи «трампізму», але 70 млн патронів на рік – це єдине, що я знайшов у відкритих джерелах.
Здається, все інше робиться традиційно, як все у росії. Ще двадцять років тому путін ще з чавесом підписали угоду про створення підприємства по виробництву автоматів АК-103, які мали стати вже давно на озброєння армії Венесуели (це майже той самий автомат, що нам відомий, як АК-74, але модернізований під старий важкий патрон зразку 1943 року – 7,62/39 мм. На рік мали виготовляти сто тисяч штук. Але – російська розхлябаність, венесуельська «маньяна», (що означає «завтра»), російська бюрократія, венесуельське та російське безмежне хабарництво- гроші виділено давно і не раз, але виробництво поки що не запрацювало.
4. Говорячи про те, що відбувається із системою постачання до росії комплектуючих та блоків для ракет та безпілотників, Китай не може, да і не хоче закрити всі проблеми, які створені тим, що війна у Затоці заблокувала маршрут ОАЕ/Оман-Іран-Каспій-росія. Зараз терміново росіяни намагаються надати життя іншим, у тому числі зовсім екзотичним схемам: Туреччина-Грузія-росія, ОАЕ-Узбекістан/Казахстан-Росія, Німеччина/Литва-Киргизстан-Росія (автотранспортом, з розвантаженням по дорозі). Сьогодні всі, хто в стані проконтролювати збільшення трафіку на нових маршрутах, знають, що відбувається- закриття дір у функціонуванні російського ВПК за будь-яку ціну.
5. Вчора США втратили один літак F-15, один літак А-10, два вертольоти (пошуковий HH-60/Pave Hawk та транспортний Boeing CH-47 Chinook). Сьогодні з аеродрому в Німеччині до регіону Перської Затоки летять два сучасних літаки HC-130j combat king2, які використовують для підтримки пошукових операцій. Війна переходить у період втрат з двох боків і використання максимального спектру складного, в тому числі засекреченого обладнання вищого рівня.
Також Пентагон надав офіційну статистику втрат США у цій війні: 365 поранених, 13 загиблих з боку військових США у цій війні. Але це – без сухопутної операції, яка має початися вже цього тижня. Сьогодні Трамп нагадав, про завершення власного ультиматуму щодо ТЕС у понеділок.
6. Сполучені штати звикли завжди поводитися з союзниками зверхньо, у моменти необхідних союзникам термінових постачань зброї, включно з Ізраїлем, зазвичай починаються розмови про дефіцит, піднімаються ціни, летять у нікуди графіки постачань. Чому? Через бажання США витиснути додаткові умови. Нинішні істерики Трампа мають під собою не завершити існування атлантичного блока НАТО, а вчергове змінити умови всередині НАТО. Не останньою причиною є бажання «подоїти» вчергове «союзничків». Маємо згадати, що коли США через внутрішні причини цікаво «кинути» союзників, вони це роблять. За останні 80 років тільки один позитивний приклад – Ейзенхауер витиснув перемирʼя фактично з Китаєм на Корейському перешійку.,негативні – вихід з Вʼєтнамської війни без попередження союзників, Південного Вʼєтнаму. Кинули афганців, виводячи війська з Афганістану при Байдені, кинули союзний уряд в Іраку. Поводять себе з Україні, як рівновіддалені з агресором, створюючи погані прецеденти. Але НАТО – дуже бюрократична структура і швидка зрада не проходить. Як ми сьогодні дізналися про перемовини Столтенберга у 2021 з росіянами про створення з держав Балтії та Східної Європи буферного зони перед росією (зі спогадів того ж Стольенберга). Поки що ми бачимо позитивні дії сьогоднішнього керівника НАТО голландця Рютте щодо розвитку співпраці з Україною щодо постачань зброї, частіше за все америкпнської, перемовин про майбутню безпеку та інше. Сьогодні складається ситуація, що є ключові види зброї, які, в залежності від часу завершення війни в Затоці, американці витратять там більше зброї, ніж можуть собі дозволити, враховуючи низький обсяг нового видавництва. Європа обовʼязково для свого використання має швидко знайти заміну «Петріот». Є всього два варіанти – більш дорога, але більш результативна система радарів та пускових «THAAD», теж американська, або різні різновиди південно-корейських систем ППО, що виробляються у першу чергу для себе, але існують величезні резерви.
Польща вже знайшла спільну повну з корейським урядом по питанню бтрів, танків, артилерії, можливо, будут використані її звʼязки.
В любому випадку, Україна, завдяки вмінням наших військових та конкурентноспроможність нашого сучасного обладнання, Україна отримала субʼєктність на перемовинах про захист країн Сходу від зовнішньої агресії. США вкрай нервово це сприймають, до речі, німецький бізнес теж ні. Але стає питання, що у випадку створення нової, європейської системи безпеки та самозахисту, Україна може стати єдиною та безальтернативною силою, яка захистить Європу. Є багато факторів, у тому числі і збудженість та закомплексованість Трампа, які можуть вплинути на ухвалення рішень. Одним з факторів є – «чи в стані Володимир Зеленський реально стягнути в один кулак можливості тих 400 компаній, які успішно працюють в українському ринку військової техніки, отримуючи постійні варіанти іспитів в бойових стресових умовах. І чи європейські підрозділи більших компаній фактично є частиною єдиного загальнонаціонального комплексу виробництва та конкуренції