Світова війна на три фронти. Майбутні удари наших дронів та ракет. Наука ведення перемовин не за методом Трампа.
1. Сьогоднішня Світова Війна, що логічно, принципово відрізняється від попередніх. Ми маємо три основних ТВД: – Схід та Південь України – фронт на землі, вся Україна та «куди дотягнемося» у росії, і теоретично можливий фронт у Білорусі, яка, дозволяючи ракетні, а тепер і «шахедні» бази, ризикує притягнути війну;
– Держави Перської Затоки, в першу чергу, Іран, територія Ізраїлю, ОАЕ, Кувейт, Катар, Бахрейн, Оман, Саудівська Аравія, Ірак та ще «куди дотягнеться Іран»;
– Південний Ліван, Північ Ізраїлю та кілька десятків кілометрів Середземного моря.
Ми маємо три різних набори країн, військові частини яких беруть участь у боях:
– росія, Україна. Звертаю увагу – у нас є величезна група підтримки різного типу, є донори, є позичальники, є постачальники, але досі немає справжніх союзників. І це не дивно – ніхто не хоче, як союзник, стати учасником війни з абсолютно аморальною і колись невимовно страшною російською терористичною державою. Навіть всі ці потенційні гарантії безпеки – це не гарантії рівня союзників, це фіговий листочок для влади, щоб власні громадяни не побачили у влади відсутності статевих органів;
– США, Ізраїль – Іран. Станом на сьогодні, союзники США по різних військових спочатку не були поставлені до відома про війну, потім, коли депутати Конгресу допекли, виявилося, що це зовсім не війна, а антитерористична прогулянка. Тому і скавчання Трампа про невдячну Європу – це за межею юридичних формулювань. Війни немає, на його думку, тому немає і союзів. Періодично здається, що одна з держав Затоки піде на відкрити оголошення війни Ірану після чергового удару по сусідам, але кожного разу Трампу не вдається дотиснути партнерів. А тепер, після істеричного подання проєкту в ООН з боку ОАЕ, не знаю, якого рівня обстріл має бути, щоб вони ухвалили рішення. Правильних війн не буває. Бувають війни за повернення втраченого, за гідність, раніше були за «сімейне» майно, бувають нечесні війни за ресурси між двома покидьками, за якими може стояти народ. Але вони – не ПРАВИЛЬНІ. В любому випадку домовитися на березі краще, ніж домовитися про перемирʼя потім.
– Ізраїль воює також з ким? Хезболою. Це Ліван? Ні, це якась ракова пухлина в Лівані, через яку з країні поїхала більшість християн та агностиків, пішли великі гроші, зупинилися порти. Що таке Хезболла? Це проксі-військо, за яким стоїть КВІР. Це іранське військо? Да ні, це взагалі не військо. Це бандформування, створене на іранські гроші, озброєне іранською зброєю, яке вбиває Ліван, як державу. І яке вже має ідеологічну основу, тому ліванський уряд ризикує втратити частину населення, не контролює території та боїться виконати власні міжнародні зобовʼязання про роззброєння Хезболли. Тому воює Ізраїль. Але це не є війна США та Ізраїлю. Це вже навіть не війна Ірану, бо немає проходу через Сирію (зараз). І це не війна Росії. Як не є війною росії на боці Ірану війна проти Трампа. Росія «співчуває», але не більше, щось таємно продає, на щось тихенько вказує розвідданими, але боїться визнати – це її союзник (хоча саме це сказано впряму у підписаній рік тому угоді.
2. Три війни чи одна? Чи можна закінчити одну, не закінчивши іншу? Почнемо з того, що, на жаль, шиїти Південного Лівану, як і палестинці Сектора Гази – це люди, переважно, виховані війною і у війні, та ще й з підтримкою релігійних міфів. І тільки одночасне бажання «сильних світу цього» на всіх континентах може покласти край злу війни, яке розбещує та знищує цілі народи. Такий приклад був у близькій нам історії.
Поговоримо про Кемп-Девід. Це – один з найдорожчих мирних процесів у історії людства. 1978 рік. За десять років перед цим – дві війни, Шестиденна та Війна Судного Дня. Постійні арабські коаліції. Нафтове ембарго. Бойкоти компаній, що працюють з Ізраїлем. Піднята ще у 1968 році радянським союзом хвиля мирового тероризму руками Ясіра Арафата, глави ОВП (Організація визволення Палестини). Чорний Вересень. Трагедія на Олімпіаді в Мюнхені. Вибухи в посольствах США. Захоплені літаки. Сінай, який належить Єгипту, але контролюється Ізраїлем.
На цьому тлі Джиммі Картер, який ніколи не кричав, що він зупинив сім чи вісім воєн, вирішує зупинити на майбутнє хоча б одну. Перед цим, при Президенті Форді сильною фігурою в досягненні цього миру, у 1973-75 був Генрі Кіссінджер, автор підходу «човникова дипломатія». Він витиснув першу угоду по Сінаю, фактично зупинивши підготовку до нової війни. Далі працював не стільки новий держсекретар Сайрус Венс, скільки сам Картер. Він домовився попередньо з єгипетським Президентом Садатом та ізраїльським премʼєром Менахемом Бегіном про те, що вони будуть домовлятися. Перемовини тягнулися 13 днів.
Результат – пакет угод про те, що Ізраїль йде з Синаю. Єгипет створює демілітаризовані зони. Обидві сторони отримують постійну воєнну підтримку США – озброєння, гроші, навчання. Щорічно. США заходить у регіон, стає арбітром і платить, платить, платить.
Через рік був підписаний мирний договір. Вся ця історія взорвала арабський світ. Єгипет виключили з Ліги Арабських держав, де він був засновником. Садата у 1981 вбили ісламісти. Бегін пішов у відставку.
Картер зупинив ще не одну війну, і багато років працював посередником-миротворцем.
За ці роки сторони отримали більше 200 мільярдів доларів від США. Зараз щорічно Ізраїль отримує 3.8 млрд доларів, Єгипет – 1.3. Тепер єгипетські військові навчаються не у московських військових академіях, а в американських. Вони вже не знають, що таке російське братство по зброї.
Кожен робить висновки сам, але держава Ізраїль після 1978 року не мала суттєвих проблем із західного боку. А Суецький канал, який був заблокований Єгиптом з 1967 по 1975 і це фантастично збільшило видатки європейців, більше системно не блокувався.
3. Я про перемовини. Ізраїлю говорити в Лівані нема з ким. Теоретично, у випадку «великої гарної угоди Трампа з Іраном там може бути маленький підпунктик про Хезболлу, але скоріше – ні, бо Трампу не цікаво воювати та міритися з якимось Ліваном. Тим більше, я не певен, що він знає, де той знаходиться. Хоча… там десь у 70-ті регулярно проводилися конкурси краси, та працювали казіно, які відновлювали після воєн. Але потім прийшов Іран. І вже ніхто нічого не відновлює. Ще Франція традиційно могла би взяти на себе посередницьку функцію. Тим більше, після франко-русько-китайського вето на ініціативу ОАЕ (або ОАЕ-Трампа) про силове розблокування Протоки, Франція має якесь право голосу при розмовах з Іраном, і один французький танкер випадково сьогодні став у чергу на вихід з Ормузької протоки. Так що, скоріш за все, в Лівані Ізраїль воює поки воюється. Можливо, велика оголошена перемога Трампа буде включати перемогу над Ліваном? Тоді – стоп. Але до того Ізраїль має дійти до Літані? Створити нову буферну зону? Знищити запаси зброї? Допомогти Лівану заарештувати бойовиків?
Чи може бути в пакеті мир в Україні? Звісно, ні. Але постійне перейняття Трампом досвіду у путіна, а Іраном у України не дивує, це дуже логічно. Періодично Трамп простягає чахлику руку допомоги, дозволяючи продавати нафту з заблукавших танкерів тіньового флоту, переконуючи українців не бити по нафті, зазираючи в очі путіну, щоб побачити там те, що і так йому каже розвідка – про допомогу Ірану розвідданими. Так і зараз. Непоступливість Ірана та непоступливість Володимира Зеленського схожі. Тільки потрібно зрозуміти, що хоч війна Трампа і невдало відбувається, тим не менше, «вісь зла» йде з Москви до Тегерану. І скільки б хто не сміявся з дій Дональда Трампа, скільки б ми не ненавиділи його за ту червону доріжку в Анкоріджі і тухлий «дух Анкоріджу» про який весь час згадують говорящі дупи з москви, він постачає нам розвіддані, ракети, яких нема більше де взяти, оголошує періодично санкції проти москви. І я не впевнений, що хтось з демократів би ризикнув прибрати путіністів з карти сірії та кабінетів у Венесуелі. Тому, коли Трамп оголосив про те, що час ніщивних бомбардувань – 3 ранку середи по київському часу, ми маємо чекати цього, але звертати увагу на зусилля пакистанського фельдмаршала, який готує «ісламабадські угоди», що можуть випадково і спрацювати. Коли Трамп каже, що цих бомб очікує радісно іранський народ, ми розуміємо, що вашингтонська лікарня скоро отримає зіркового пацієнта, але ми памʼятаємо при цьому, що і наші з росією перемовини на тому ж рівні – приїзд Віткоффа/Кушнера на наступних вихідних (після Ірану?), пропозиція Зеленського про енергетичне перемирʼя, підтримана ударами по нафтопереробці – на столі.
4. Вчорашній крок для примушення до перемирʼя був дуже результативний. Перед цим – кілька чергових РЛС та ЗРК російського ППО над територією тимчасового окупованих Донеччини, Луганщини та Криму. Кілька літаків у нашому Криму, що потенційно збивають дрони. Величезна РЛС дальнього слідкування у Вітіно біля Євпаторії пару тижнів тому. Аеродром в Саках. Вже вчора – вишка «Сиваш» біля Криму, на якій базувалися РЕБ, ЗРК, антидронщики. По ній летіло все – обманки, які виснажували ППО, дрони, морські дрони (не знаю, як, але бачу відео), і головне – крилата ракета. Кажуть, що це шведський подарунок RBS-15 mk4, що несе 200 кг вибухівки на 300+ кілометрів і не відчуває ребів, наводиться на зовнішній вигляд та контур обʼєктів. Якщо це вона, то ми на якийсь час отримали суттєву перевагу в південному регіоні. Якщо це новий Нептун – не менш гарно. Разом з нею летіли FP1/FP2, добиваючи одне з останніх очей росіян, які можуть бачити дрони на підльоті до Криму. Далі був «Адмірал Макаров», що продовжує стріляти «Калібрами» після того, як його брата «Ессена» було підранено. Чи зможуть вони стріляти «Калібрами» і завтра? Побачимо. Далі був головний термінал на Чорному морі «Шесхаріс». Чотири точки загоряння, шість з семи стендерів для завантаження нафти на танкери, на якийсь час 0,7 млн барелів на добу залишаться незавантаженими. Таким чином, у росіян в європейській частині залишаються малі потужності у Петербурзі, Висоцьку, Мурманську, Тамані та Туапсе. Це сумарно – 1 млн барелів. Щось ще дихає у Новатека в Усть-Лузі.
Я очікую найближчими днями вирішення цих питань степ-бай-степ, приготуватися, в першу чергу, Туапсе і Тамані, враховуючи сліпоту росіян північніше та південніше кримського мосту. Зенітних ракет у російського ппо все менше. Шескаріс вчора захищали кулеметами, а не дефіцитними «Панцирями». Навіть С-300, які мали у 2022 році так багато ракет (11.000), що їх використовували у режимі «земля-земля» по Харкову, тепер у дефіциті. Їх не дали Ірану перед війною саме через дефіцит.
Потрібен час, щоб оцінити фантастичний розрахунок українців і прорахунок росіян в питанні атаки та оборони нафтянки та хімічної промисловості. Детально про це пізніше, а поки просто повідомлю, що минулої ночі вдало запалений завод «Мінудобренія» у Россоші Воронізької області, що належить Аркадію Ротенбергу. Він виробляє повний комплекс азотних речовин, аміак, карбамід, аміачну селітру(сировина для вибухівки), азотну кислоту (ще одна сировина для виробництва вибухових речовин). Це вже девʼятий такий завод за останні три тижні. Ще трохи і посівну цього року в європейській частині рф будуть удобрювати тільки навозом, а виробництво вибухівки вчергове зменшиться. Якщо заводи ще будуть працювати (Чапаєвськ вже трохи зупинився).
5. І головне. Кримський міст, який став символом режиму, захищений тільки локально великою кількістю РЛС та ЗРК в Керчі та Тамані, затопленими баржами з усіх боків та літаками, що піднімаються в повітря на всіх аеродромах північного Кавказу. Те саме – новоросійський порт.
Вчора розімʼялися на черговому «Волго-Доні» з вкраденим зерном. Страчено. Але це була тільки проба пера. У росіян є вибір – втратити остаточно чорноморський флот у Новоросійську, або захистити його, терміново знявши щось з московського напрямку. А там – Зеленоград, Одинцово, Троїцьк, різні «космічні» збройні КБ, дронобудування. Ну або вже можна замовляти паніхіду по Флоту, а потім по Мосту. Пишу з великої літери, бо це фантастично складні задачі для будь-якої держави, яка воює, тим більше тієї, в якій знищували воєнну промисловість тридцять років. Тепер – інша ситуація. Я не буду називати види зброї, їх назвуть в паніці росіяни, або наші військові після удару.
І так, це єдиний шлях до перемовин.
Не за Трампом.
На фото – палаючий «Шесхаріс». Там десь поруч – «КАТЕК», але він належить росіянам спільно з казахами і американцями, і, здається, поки він залишиться.