1. Всі ми розуміємо, що рівень США, як супердержави, не змінився зсередини. Трамп власними діями знищує зовнішні кола оборони, які будувалися його попередниками, починаючи від Рузвельта та Трумена – від Європи до Японії.
Почнемо з того, що інфраструктура створених США оборонних альянсів та окремих угод майже завжди базується на тому, що партнери свідомо делегують США функції, повʼязані з обороною, поступаючись частиною економічного, а на той час і політичного суверенітету. Так, Німеччина та Японія законодавчо обмежили свої воєнні виробництва та військові формування. Воєнні бази США замінили власні військові амбіції. Трамп, з перших днів другого терміну істерично почав вимагати від цих країн того, що вони собі обмежили під тиском США- і отримав саме те, чого хотів – обидві країни змінили законодавство, обидві активно інвестують у ВПК та збільшують кількість військових. Думаю, Трампу не вистачить часу повністю звернути військову інфраструктуру на Окинаві та у Вісбадені, але загроза не партнерських дій у випадку загроз країнам-партнерам очевидна.
Ситуація в світі між 1991 роком, коли радянська загроза закінчилася з крахом срср та всього Варшавського Договору, а Китай тільки починав власну модернізацію за допомогою США. Американці, в тому числі і Трамп на першому терміні, пропустили момент, коли було потрібно відреагувати на активні дії з переозброєння Китаю та Ірану, російську експансіоністську політику і повернути гроші у поповнення запасів сучасної зброї. До війни, яку влаштував Трамп в Ірані, США виявилися не готовими. Вони ж не змогли (або не схотіли) повноцінно підтримати Україну в 2022-23, а в 2024 республіканці взагалі заблокували допомогу українцям на півроку у відповідальний момент. Спроби Трампа завершити війну поразкою України наштовхнулися на безпекові вимоги Європи. Це не був альтруїзм, це лише були спроби зупинити сповзання власних оборонних можливостей у прірву через потенційну втечу американців. Трамп зробив неможливе – обʼєднав Європу для справи допомоги Україні, не бажаючи цього. Але, будучи впійманим на підігруванні його риториці щодо заробляння грошей Америкою, він не зміг відмовитися від постачання європейцям зброї для України.
2. Інфраструктура захисту США союзників на Далекому Сході базується у трьох країнах (Південна Корея, Японія та Філіппіни), де американські бази є частиною загального ландшафту, без них просто неможливо. Але тепер є реальність Трампа, тому Японія окремо обговорює безпекові стосунки з Кореєю та Філіппінами. Сьогодні Китай, побачивши зростання японсько-філіппінського морського співробітництва, почав «морську спецоперацію біля берегів Тайваню». Тут окремо є сенс наголосити, що Тайвань був багаторічною японською колонією і захищати його для японців звично. Філіппіни же були іспанською, а потім американською колонією значний час у своїй історії (ось зі спільною історією їм не повезло, окупація у сорокових була жорстокою). Але Трамп животворящий і не такі союзи відновить.
Таким чином – маємо розуміти, що серед союзників США в регіоні тільки Корея озброєна так, як потрібно, і виробляє майже весь потрібний набір зброї, з ППО-конкурентним не «Петріот», а навіть «THAAD” – L-SAM, що працює на висотах 40-60 км по балістичних ракетах. Що стосується Тайваню, він не є впряму союзником США, але всі президенти після Ніксона, крім Трампа на другому терміні, підтвердили, що готови захищати територіальну цілісність Тайваню.
Таким чином, Далекосхідні союзники і партнери США поступово рухаються до створення воєнного блоку БЕЗ участі США.
3. Близький Схід. Тут стільки говорено-переговорено, що можемо тільки зафіксувати, що Ізраїль був і буде американським союзником номер один на Близькому Сході, Туреччина є номером два, як член НАТО, Ірак є частиною військової інфраструктури США, Саудівська Аравія – найбільший покупець зброї у регіоні і не тільки, ОАЕ – особливий статус, враховуючи «Угоди Авраама». Ще кілька країн є +- партнерами та союзниками, але ситуація з приходом Трампа не покращилася. Єгипет серед них. Сирія – майбутній партнер, у першу чергу, як транзитна держава і сателіт Туреччини.
І для розуміння свіжої ситуації в регіоні. Трамп стійко не звертає уваги на дії Хезболли та Ірану, намагається утримуватися від дій проти Ірану. Не коментувати ніяк, крім як впевненість в успішних перемовинах про перемовини.
Тим не менше, позавчора Іран випустив сім балістичних ракет у напрямку Кувейту та Бахрейну після збиття чотирьох бпла над Затокою. Шість ракет збито, одна десь впала. Після цього американці відпрацювали по берегових РЛС у Горуку та на острові Хешм в Ормузькій протоці.
Сьогодні Зезболла вчергове вдарила по Півночі Ізраїлю, Ізраїль відповів обіцяними ударами по району Дахія у Бейруті – місцю розташування житла та штабів нового керівництва Хезболли.
Іран пообіцяв нічну відповідь. Чекаємо фейерверків на стоденний ювілей війни Трампа.
До цієї картини потрібно додати сьогоднішні зливи про те, що ізраїльтяни прослуховували кількох американських чиновників (секрет Полішинеля) та особистого посланника Трампа Стіва Віткоффа (людина, що веде перемовини такого рівня, не має літати на них приватними літаками та користуватися особистими незахищеними телефонами. Його не прослуховує тільки лінивий. Впевнений, путін не лінивий, як і Нетаньяху. Але цікаво, чи буде відповідь від Трампа.
Той останнім часом у поганому настрої (є від чого). Сьогодні прилетіло журналістці. Трамп їй розповів, що виграв вибори 2020-го року, що американська виборча система корумпована, а сама журналістка тупа і непрофесійна, після чого пішов з інтервʼю. Політична культура? Не бачили
4. Європа. Все набагато складніше. Кожна країна – складний багатопартійний букет з багаторічною історією відносин із США, образ, перемог, військових баз, спільних військових операцій, тарифів, торговельних преференцій, російських впливів, окремих стосунків з арабськими країнами та Іраном. Одну зону ризику (Угорщина) прибрали, ще дві (Словаччина та Кіпр) заспокоїлися, ще одна (Болгарія) поки що більше на публіку, бо серед оплаченої партнерами зброї для України, болгарської – повно. Але, як відомо, болгарський слон є молодшим братом російського слона і іноді він може поводити себе, як слон, якого не вчили європейській політиці. Сьогоднішній візит нашого Президента до Британії – це зустріч з трьома лідерами Європи – Стармером, Мерцом та Макроном. Я розумію, що зараз головна тема – додаткові 70 млрд для України. Війна виходить, нарешті, у площину великих грошей, сучасних технологій і жорстких санкцій. Лідери Європи поспішають. У Макрона – за рік закінчується другий термін, Мерц хвилюється за всю Європу, але і за електоральне розкачування у Німеччині росіянами через партію «АфД», яку досі не зрозуміло чому, не закрили.
За місяць до саміта НАТО У Стамбулі, Європа має накидати нову оборонну стратегію, придумати, як замінити американські ППО, Флот, Томагавки, військових, які вміють літати на нових літаках та ще й готові з них бити по ворогу. Вони мають домовитися про спільне ППО з Україною, інакше «румунський інцидент з шахедом у Галаці» стане першим в ряду подібних ситуацій.
Завтра – протокольна зустріч Зеленського з Королем Чарльзом – мабуть, єдиною на сьогодні людиною у світі, яка спілкується з Трампом, як мінімум, на рівних, але, за рахунок інтелекту, домінує.
5. І про Кавказ. Сьогодні вибори у Вірменії, яка має остаточно вийти з-під російського впливу. Найбільше посольство США у регіоні – в Єревані.
Росіяни спробували привезти велику кількість виборців літаками з росії, в якості гібридного рішення. Більшість – чоловіки, які вирішили терміново виконати громадянський борг. Їм, прямо в аеропорту, надали повістки на збори, нагадали про інший борг – захищати батьківщину. Як аукнеться, так і відкликнеться.
Впевнений, Пашинян виграє, підпише ще не одну важливу регіональну транзитну угоду з Азербайджаном, зробить Кавказ зоною без росіян. Що стосується Азербайджану – це вже регіональний лідер, який все більше є самостійним. А Грузія – вона чекає нашої перемоги.
На фото: Корейське ППО «L-SAM”