Categories Щоденник

Підсумки року 2018. Частина 2.

Друга публікація по проблемах книговидання.
Питання російської книги та російської мови.
2. Ввезення книг з Росії. Багато хто знає мою точку зору ще з лютого 2015. Я вважаю, що потрібне повне ембарго на ввезення книг з Росії. З паралельним розділенням зони копірайту на російську мову. Українські юридичні особи самі повинні забезпечити потреби населення в книгах російською мовою, в тому числі і перекладною з світових мов. Будуть це офіційні чи неофіційні філії російських видавництв чи українські гравці ринку – неважливо. Зараз діє рішення закуповувати централізовано книги для бібліотек тільки українською – дуже добре. Під час повної заборони ввезення воно повинно бути поширено на гроші місцевих бюджетів. Сучасні технології дозволять друкувати тут набагато менші наклади, купуючи права в тому числі і на російський переклад. Думаю, потрібно рішення по максимальній 25% долі російськомовних книжок в книгарнях. Для видавців ця доля і закритий режим постачання до бібліотек – достатній стимул українізувати друк, для читачів, які постійно читають переважно російською мовою – стимул не вживати піратську паперову та електронну продукцію, контрабандне ввезення чи просити когось привезти книгу з Москви. Діюча зараз норма про ліцензування ввезення книг з держави-агресора стала фарсом після того, як виявилося, що дозволи видані більше ніж на 25.000 назв, а заборона стосується тільки двох сотень.
Питання творчості для сотень людей, які пишуть російською і яким вже запізно перевчитися на українську теж важливо – для тих, хто не хоче співпрацювати з Росією тільки можливість видання тут є альтернативою забороні на професію. А це можливо тільки при умові закриття ввезення книжок. Перша половина 2017 року, коли по бюрократичним причинам кордони були закриті для книжок, показала, що українська книжкова торгівля витримала, а зростання у книговидавництві тоді ще дає змогу видавцям витримувати падіння зараз.
До цього хочу додати, що в більшості країн книговидання монопольне, за виключенням трьох німецькомовних ринків, де самими видавцями встановлені правила гри, та за виключенням деяких пострадянських республік, де панує книга з Росії.
Аргумент – «ми нічого не вміємо, нічого не зможемо створити» прошу під цим постом не вживати. Маленькі Литва і Естонія все створили, а Латвія продовжує завозити російську книгу, вбиваючи власне книговидання.

Пропоную учасникам ринку продовжити також вчорашню дискусію про піратство, бо сьогоднішня тема пов‘язана з питанням піратства. Тим читачам, які вважають, що багаті видавці хочуть позбавити український народ безкоштовної книги, прошу не турбуватись і відписатись від мене.

Підсумки року 2018. Частина 1.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *