#Перекладацьке

частина 2 (тут частина 1)

Вважається, що Шажарат ад-Дорр була чи то туркенею, чи то вірменкою за походженням, що можливо, забезпечило їй приязнь мамлюків. Хитра і відчайдушна, вона стала першою жінкою-правителем мусульман на єгипетському троні і, задобривши мамлюків та заручившись їхньою підтримкою, швидко зосередила усю владу у своїх руках та навіть почала чеканити монети зі своїм ім’ям. Її одноосібне правління, однак, не тривало довго: аль-Мунтасір, Аббасидський халіф у Багдаді, не погодив жіночого кервництва, і тоді, щоб не втрачати позиції, Шажарат ад-Дорр вийшла заміж за мамлюкського воєводу — Іззаддіна Айбека. Так мамлюки, раби у минулому, офіційно опинилися на верхівці ієрархії султанату.
Проте шлюб не врятував Шажарат ад-Дорр. У протистоянні через розподіл впливу між нею та Айбеком почалася справжня війна з інтригами та змовами. Айбек надумав убити свою дружину, але Шажарат ад-Дорр дізналася про цей підступ і випередила його: Айбек помер від рук її слуг та за її наказом. Сама Шажарат ад-Дорр померла того ж року, що й її чоловік: ймовірно, що вірні мамлюки Айбека поквиталися з нею, але достеменно причина її смерті не відома. Було вирішено, що на престол зійде п’ятнадцятирічний син Айбека – аль-Мансур Алі, але з огляду на юний вік і недосвідченість нового султана фактичним правителем став мамлюкський емір Сейфеддін Кутуз.
На час правління Кутуза Дамаск і Багдад вже впали під монгольською навалою, і центр правління перейшов у Єгипет. Кутуз виступив проти монголів і розбив їх у битві при Ейн Жалут. Здобути тріумфальну перемогу вдалося зокрема завдки талановитому воєводі Бейбарсу, якого Кутуз пообіцяв зробити намісником Алеппо, та свого слова не дотримав. Розгніваний Бейбарс вирішив помститися і у змові з іншими емірами вбив Сейфеддіна, коли той вертався з Дамаска до Каїра. Бейбарс увішов у Каїр переможцем, і еміри проголосили його новим султаном.

Перемога під Ейн Жалут забезпечила мамлюкам повагу і вдячність єгиптян – на її фоні усі їхні безчинства були забуті і пробачені. Завдки успішним військовим операціям аз-Загера територія держави значно розширилася, а сам султан дбав про торгівлю, розбудову міст й ефективну економічну та адміністративну систему. Усе це принесло свої плоди: у державі запанували лад та достаток. Цікаво, що саме Бейбарс значно більшою мірою, ніж Салахаддін, у Середньовіччі був основним героєм арабської сіри – фольклорного епічного жанру (його образ у сірах, звісно, був романтизований та ідеалізований). Увага ж на Салахаддіна була звернена під час арабської Нагди (ХІХ ст), потужного просвітницького реформаторського проекту, представники якого мали на меті нагадати арабам (умовно), що у них є власна повноцінна історія, і вони мають право на самовизначення і окремість від Османської імперії. Але це вже зовсім інша тема). Про султана аз-Загера додам лише, що існує декілька версій його походження, і одна з них припускає, що він з Криму. Відомо, що він посилав коштовні подарунки у місто Солхат (Старий Крим), а мечеть Бейбарса, руїни якої і досі знаходяться там, була збудована його коштом.

На фото згадана у романі фортеця Крак де Шевальє, яку мамлюкський правитель захопив у 1271 (вона згадана у “Тесті на каяття”) та його погруддя.

P. S. Я б дуже хотіла побачити якийсь серіал про Шажарат ад-Дорр.