#Перекладацьке

Про мамлюків, героя арабського епосу та його зв’язок з Кримом, і трошки про першу жінку-султана на троні Єгипту – частина 1

Я помітила, що обидва мої переклади стали для своєрідними передбаченнями: про що перекладаю – на те потім натрапляю у навчанні\роботі.

Перекладала “Надруковано в Бейруті”, і вже в наступному семестрі ми почали вивчати арабську Нагду і поширення друкарства і книговидання на Близькому Сході (а Бейрут — серце цього процесу: недарма ж є навіть приказка є “Каїр пише, Бейрут друкує, а Багдад читає”). В “Тесті на каяття” мою увагу привернула одна невеличка згадка про мамлюків, і будь ласка — потрапила як асистент на курс про літературу мамлюкського періоду, та не просто літературу, а п’єси для театру тіней!

Допис буде довгий – про те, як за одним реченням в перекладі стоїть вікова історія, і про те, як герой фольклорного арабського епосу пов’язаний з Кримом, тож довелося розбити на дві частини.У романі Халіля Свейлеха про мамлюків сказано небагато, але згадана одна важлива постать — аз-Загер Бейбарс (від ліванців чула також “Бібарс”), мамлюкський воєвода. Думаю, що український читач знає Салахаддіна (хоча б завдяки західній літературній традиції, у яку він увійшов як взірець лицарства), але поговорімо про найвидатнішого правителя мамлюків, якій власним коштом збудува найстарішу мечеть Криму. Отже, історія аз-Загера Бейбарса, як і сходження мамлюків від рабів до правителів, від Худура ат-Таі з моїми доповненнями Мамлюки були рабами здебільшого турецького походження, яких продавали на невільничих ринках. Близькосхідні султани, еміри та халіфи охоче купували їх: мамлюки проходили вишкіл і виховання в ісламській традиції і ставали ефективною частиною армії. Оскільки вони були надзвичайно відважними у бою, популярність їх як охоронців і воїнів росла, а династія Фатимидів навіть почала дбати, щоб мамлюки змалечку отримували виховання й певну освіту. За Фатимідами до влади прийшли Ейюбіди, а число мамлюків продовжувало збільшуватися, як і їхній вплив на державу. За Салахаддіна мамлюки стали головною військовою опорою султана. Після його смерті боротьба між його нащадками і родичами за владу критично загострилася, що в майбутньому стало фатальним для держави Ейюбідів. Восьмий султан Єгипту ас-Салех Нажмеддін Ейюб остерігався зазіхань на престол від інших представників династії настільки і так наростив свою армію за рахунок мамлюків, що їх у Каїрі стало більше, ніж самих єгиптян. Місцеве населення було не вельми вдоволене такими сусдіми, адже мамлюки поводили зухвало і жорстоко, відчуваючи свою вагу у державі, і ас-Салех Ейюб врешті змушений був побудувати для них фортецю за межами міста, де вони могли б осісти, завжди готові до бою.Після смерті ас-Салеха Ейюба до влади прийшов його син Туран-шах, і між мамлюками і молодим правителем, який надавав перевагу своїм курдським воїнам і наділяв їх більшими повноваженнями, почалися непорозуміння. Туран-шах відкрито виявляв свій норов і неприязнь до мамлюків, напруга зростала, і в одному з конфліктів еміри повстали: Туран-шаха вбив мамлюк на ім’я Бейбарс – той самий, що колись стане султаном. Усі ці перипетії трапилися не без участі ще однієї надзвичайно цікавої постаті — Шажарат ад-Дорр ( що перекладається як “перлове дерево” — ох ці чарівні східні імена й прізвиська), наложниці і дружині ас-Салеха Ейюба, яка зійшла на трон замість Туран-шаха. Далі буде

(частина 2)