Categories Обличчя

Українофіл за віросповіданням

Він називав себе українофілом. Казав, що це – його друге віросповідання.

І вірував у це в часи, коли навіть натяк на любов до чогось українського вартував якщо не життя, то свободи.

Про нього згадують як про історика української мови.
Бо саме він – автор «Нарису звукової історії малоруського наріччя», який побачив світ у 1876 році і вважається першою в українському мовознавстві ґрунтовною працею з історії нашої, української, фонетики.

І саме він довів, що до другої половини ХІІ століття на землях тогочасної Київської Русі говорили мовою, яка, щонайменше за звуковими характеристиками (хоча не лише за ними) була дуже близькою до мови, яку ми нині звемо українською.

Ви ж розумієте, що такі висновки значили для царату, який категорично відкидав існування української мови взагалі. Не кажучи вже про той факт, що якби машина часу раптом занесла українців у Київську Русь, то вони там порозумілися б без складнощів і перекладача.

До того ж він не просто сперечався з російським істориком, професором московського університету і затятим ідеологом «російської народності» Міхаілом Погодіним, який сходив праведною піною, що княжий Київ був російським.
Він послідовно на науковому рівні доводив, що Київська Русь була державою українського народу. Тож українська державність безперервно веде відлік саме з тих часів.

Звісно, що за таких розкладів і з такими поглядами, царська поліція ходила за ним назирці.
Утім, це не заважало йому викладати, зокрема і в одному з найпрестижніших тогочасних київських навчальних закладах – колегії Павла Ґалаґана.

І хоч викладав він у ті часи російську мову і … математику (українська мова в царській імперії не те, що не викладалася, вона офіційно не існувала), тим не менше він активно працював над нормами саме українського правопису. Зокрема розроблена ним правописна система вплинула на правопис, використаний у епохальному «Словарі української мови» Бориса Грінченка.

Кажуть, що після інсульту в 1893 році йому віднялася права рука. І він навчився писати лівою. Щоб не припиняти наукову діяльність.

18 березня 1911 у Києві, у будинку 34 на Андріївському узвозі, перестало битися гаряче серце одного з найбільших українофілів, уродженця Кременчука, що на Полтавщині, видатного мовознавця, лексикографа, етнографа і педагога Павла Гнатовича Житецького.

Коли після Перемоги приїдете до Києва, то не полінуйтеся побувати на Андріївському узвозі. Там, у Музеї однієї вулиці є вітрина, присвячена Житецькому.

Фото з відкритих джерел.

About the author

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *