Хто переможе, з тим і житиму.
Це були слова не про війну.
Їх ще на початку 2000-х сказала одна знайома з Донеччини про двох своїх залицяльників.
– А як же кохання? А як же любов?
– Ти – дурна. Який толк від любові, якщо він не зможе купити тобі квартиру? Чи хоча б машину?
Я не знаю, хто тоді переміг у її житті.
Але сьогодні, щоразу, читаючи про
тих, хто зливає дані про пересування ЗСУ;
тих, хто коригує ворожий вогонь;
тих, хто усміхається на відео загарбникам, –
я згадую фундаментальне і сакраментальне “хто переможе, з тим і житиму”.
Скільки ж в ньому безхребетності, пристосуванства.
І відчуття безкарності.
Яке плекалося роками. Возводилося на п’єдестал.
Ці слова – не про любов.
Вони про світогляд.
Який під час війни народжує зрадників.