Нас живить внутрішнє світло
Author
Акуленко Аліна
Posted on
Posted on
0
Вчорашнє вимкнення світла заскочило мене зненацька.
Фізично я готувалася: зарядила телефон, павербанк, настільну лампу; запаслася свічками й сірниками.
Перші три години прекрасно трималася. Дочитала при сутінковому світлі з вікна книжку, приготувала вечерю при свічках і в цілковитий темряві зробила вправи для спини.
А тоді вийшла на балкон – і на мене опустилася темрява.
Тотальна. Безжальна. Руйнівна.
Не відсутність світла, а саме ненаситна пітьма, яка одразу ж взялася висмоктувати сили.
Я дивилася на оповиті темрявою будинки напроти і вулиці без єдиного ліхтаря і розуміла: вони не змогли зруйнувати нас зовні, тож почали точити зсередини.
Вони крадуть наш час і можливості. Щойно вкрали в мене ще три години життя, бо я робила не те, що хочу, а те що можу за створених ними умов.
І навіть розуміння, що цього вони й домагаються, – упокорення й зневіри, – а тому не можна піддаватися, не дуже то й допомагало.
Я стояла в темряві й дивилася, як пітьма хвилина за хвилиною краде наші можливості. І сіє відчай і зневіру.
Я люто зневажаю їх за те, що не живуть самі. І не дають жити нам.
Вони праві: жити в темряві й холоді непросто. Таке буття не надихає. А виснажує швидко.
Але вони помилилися: ми протримаємося до весни. Треба – значить треба.
Так, пітьма має можливості.
Але не має жодних шансів.
Бо нас живить внутрішнє світло.
І непохитна віра в ЗСУ.
