Хочу поговорти з вами про світлофори. Розумію, що розмова у фб, це розмова в нікуди. Але, можливо, їй вдасться набути розголосу.
Під час стабілізаційних відключень світлофори теж вимикають.
На складних перехрестях – також.
І туди не виходять регулювальники, хоча, здавалося б, уже мали б за такий час скласти графік і щось робити.
І ніхто не під’єднує до світлофорів генератори, екофлоу чи сонячні панелі. Насправді я не знаю, як це технічно працює. І що туди можна під’єднати. Але не сумніваюся, що щось таки можна.
Світло вимикають уже понад місяць, і зрозуміло, що ніхто нічого зі світлофорами не робить.
Вони розгублено кліпають – і вимикаються разом з усім іншим.
І машини судомно і відчайдушно намагаються розминутися між собою і з перехожими, читаючи молитов і клянучи хто росіян, хто поліцію, хто владу.
Сьогодні, кажуть, найдовший день року. І далі вечори – довшатимуть. Стабілізаційні відключення, певно, також.
Неробочі світлофори літніми вечорами й осінніми – це дві зовсім різні небезпеки.
Звісно, ми віримо, що до осені, а тим паче до зими, все буде ок, вороги помруть, правда переможе і світло осяє наші домівки. Але…
Але насправді було б добре хоч щось з цим робити.
Я колись читала велику статтю про “непрямі жертви війни”. Тобто тих, хто втратив життя саме тому, що була війна, хоча це були цивільні у неприфронтових містах. На те були зумовлені війною причини.
Неробочі світлофори, наприклад.
На великому перехресті.
У великому місті.
У темряві.
У дощ.
Бо стабілізаційні відключення.
Оскільки ворог розбомбив енергогенерацію.
Якщо якусь шкоду можна мінімізувати, то може, було би добре її мінімізувати.
Якщо не автономним живленням світлофорів, то хоча б регулювальниками.
Чи до цього справді немає нікому діла?

Image by kalhh from Pixabay