1. Спочатку хроніка останніх подій.
– операція “Картковий будинок” ізраїльських ВВС 8-10.05.2018 по знищенню іранської інфраструктури в Сирії, баз Кудс (частини КВІР), ППО, дослідних установ, протистояння було продовжено протягом наступних років знищенням ізраїльською авіацією тепер набагато менше захищених іранських об’єктів в Сирії протягом 6 років;
– Ісмаїл Ганія та Ях’я Сінвар починають війну 7 жовтня 2023 року проти Ізраїлю при прямій підтримці Ірану та його союзників в Ливані, Сирії, Йемені. І мовчазній підтримці зброєю з росії. Світ здригнувся, розуміючі початок Третьої світової. Так, той світ, який вважає українсько-російську десятирічну війну регіональним конфліктом. Всіх головних ватажків Хамасу знищено, але війна за тунелі Хамасу під Газою продовжується;
– Ізраїль у вересні 2024 почав наступ на позиції Хезболли на Півдні Ливану у відповідь на постійні обстріли Півночі Ізраїлю. Головних ватажків Хезболли знищено, війна продовжилася перемир’ям за посередництва адміністрації Байдена;
– наступ опозиційних Асаду військових формувань на Алеппо не був відбитий ані військами Асада, ані російськими та іранськими окупантами Сирії, виявилося, що влада та армія Асадів настільки недієздатні, що, навіть за допомогою “друзів” не можуть впоратися з підрозділами опозиції, з якими за допомогою авіації та вагнерівців розібралися в 2015;
– швидкий розпад армії, поліції, пенітенціарної системи. Вихід на волю десятків тисяч політичних заручників режиму, частина цих людей неминуче візьме участь в керуванні державою, якщо ця держава, звісно, буде створена на уламках.
2. Тепер про історію Сирії та її державності. Про доарабську Сирію, колиску цивілізацій, транзитну державу між Сходом та Заходом, в цьому контексті говорити немає сенсу.
– Османська імперія фактично заблокувала тут вільну торгівлю з Європою на половину тисячоліття. Є сенс говорити про знакові моменти, починаючи з тимчасового відновлення державності в 1918 Фейсалом Першим, який прийшов до Дамаску на британських багнетах, вимушений був визнати передачу території під французький контроль і мандат після Паризької конференції і швидко втратив владу і державність, відновивши свої королевські повноваження за кілька років на тих же багнетах британців вже в окупованому ними Іраку;
– перехід фактичної вдади до французької адміністрації аж до 1946 року. Саме французи з британцями відмовили в існуванні Великої Сирії, розділивши на два мандати, Ливан та Сирію, французьку частину, і на ще два – Трансйорданія та Палестина – британську. Саме в цей момент виник термін Палестина. Так, в цей момент тимчасовий король Фейсал підписав з Вейцманом угоду на майбутнє існування єврейської державності в пакеті зі згодою британців на його роль маріонетки в Дамаску;
– коротке володіння регіоном німцями, разом із окупацією Франції, звільнення англо-деголлівськими військами;
– реальна незалежність з 1946, початок активності в регіоні СРСР, створення партії Баас в двох країнах, Ірак та Сирія з ідеологією панарабізму та націонал-соціалізму. Спроби об’єднання країни з насерівським Єгиптом, які завершилися трьома військовими переворотами Хафеза Асада з поступовим встановленням особистої влади та радянським патронатом;
– військове втручання Асада в конфлікт йорданської армії та палестинців Арафата;
– численні революційні дії, які супроводжувалися знищенням армією міст та сіл, в тому числі бомбардування Хами армією під керівництвом ще одного Асада, Ріфата, брата Хафеза. До речі, в свої 87 він ховається від ордеру на арешт десь в Сирії, хоча до 2021 року 37 років непогано жив у Парижі після своїх злочинів;
– перемовини з Туреччиною та Катаром про грандіозний проєкт газопроводу до Європи, що мав знищити там російське панування, і, як результат зрозумілої відмови Асада-сина, початок у 2011 чергової “арабської весни”, тепер у Сирії;
– фактичне знищення державних обов’язків перед громадянами, боротьба з власним населенням, втрата території, перехід держави під іранський контроль з російським “братнім” військовим наглядом.
3. Впевнений, такий сценарій не пророблений на штабних навчаннях в росії. По-перше, вони недооцінили Туреччину та Ізраїль, по-друге, не вперше, відчували себе міцною силою, проти якої ніхто не може нічого вдіяти (згадаємо Харківську та Курську операції ЗСУ). Також впевнений, що в Ірані, враховуючи фактичну війну з Ізраїлем в 2023-2024 роках, очікували, що наступна її серія відбудеться саме в Сирії. Як готувався Іран, ми не знаємо, але тепер йому буде набагато складніше не тільки продовжувати забезпечення своїх проксі в Ливані та Газі, але і взагалі втримати паритет в дистанційний війні. Я би не казав сьогодні, що хтось знає майбутню конструкцію сирійського вузла, я також на 100% не впевнений, що у росіян заберуть їхні бази остаточно, враховуючи певне виконання міжнародних процедур при оренді території та можливих оплат за це. Але я впевнений, що події в Ливані тільки починаються, а Північному Йемену, який, до речі, досі має баасистів в парламенті і зорієнтований на Іран, є сенс відшукати залишки свого ППО перед тим, як вчергове кидати ракети на Ізраїль або атакувати західні танкери. От в чому я не сумніваюсь, що через максимум рік буде існувати міжнародний консорціум по будівництву кількох гілок нафто- і газо-проводів з Близького Сходу на Туреччину та… Ізраїль.
4. Військові перевороти стають революціями після перемоги. Майдани є мирним способом передачі влади від антинародних урядів урядам національної єдності. Територіальні зміни на карті світу закріплюються міжнародними конференціями, або діями ООН, яка досі паралізована наявністю в Радбезі російських злочинців. Тим не менше, можна констатувати, що перехід Нагірного Карабаху від Вірменії до Азербайджану майже не військовим шляхом – це стратегічний відступ росії в протистоянні з Туреччиною. І майбутнє Вірменії в якості союзника росії, окупованого російською армією, з контрольованими росіянами природними монополіями – енергетикою, газопостачанням, залізницею, є незрозумілим. Бажання Туреччини та Азербайджану отримати Зангезунзький коридор між двома частинами Азербайджану вздовж вірменсько-іранського кордону для руху каспійських енергоносіїв через Туреччину до європейських країн, може бути головним аргументом чергового загострення в регіоні після того, як Грузія неминуче вийде з-під російського контролю і наземний транзит у Вірменію зупиниться. Чи залишиться грузинський Майдан мирною революцією. На жаль, поведінка грузинської влади на утримання крісел будь-якою ціною майже не дає на це шансу.
5. Але, все одно, головний урок Сирії зараз дуже уважно вивчають в московських кабінетах і штабах розвідок інших країн. Репетиція можливості повалення російської влади відбулася в 2023 з маршем Пригожина на Москву, який показав аморфність і незахищеність системи. Впевнений, вони зробили висновки. Але після Сирії військовики та поліцейські в росії будуть думати, чи є сенс класти голову за уряд, який неминуче складеться, як картковий будиночок, чи краще зберегти власні життя.