Потужна історія, яка вводить в оману з перших сторінок. Не варто вірити, бо наш персонаж ненадійний оповідач, який має проблеми з пам’яттю. Його думки сплутані, дійсність викривлена, він в полоні хаосу

Головний персонаж є серійним вбивцею, котрий на старості страждає на хворобу Альцгеймера. Він не просто різник, він багато читає, пізнає, цитує Ніцше, розуміє, що хвороба прогресує.

Ця книжка схожа на гру з читачем, на густий дим, крізь який непросто розпізнати правду. Вона затягує, повністю занурює, не відпускає, а потім, коли доходиш до останніх сторінок, починаєш розуміти, як легко піддався омані, повіривши розповіді людини, котра заплуталася в реальності і в спогадах.

Історія не схожа на трилери, маю на увазі на ті, до яких ми звикли. Так, вона темна, але кардинально відрізняється і подачею, і підходом до загальної картинки.

Присутній гумор, разом з тим не полишає усвідомлення, що оповідь ведеться від вбивці, тож емоції постійно коливаються і від цього інтерес зростає.

Трохи більше 100 сторінок, але цього достатньо, аби відчути ті безпросвітні коливання, від яких потерпає персонаж.

Я дуже люблю корейську літературу, зокрема трилери. Ніколи не знаєш чого очікувати, але завжди залишаєшся під враженнями.

Глибоко, психологічно сильно.

На такі книжки непросто писати відгуки, бо емоцій багато. Я дочитала вчора, а досі думаю, згадую, голова кипить від роздумів.

Безперечно раджу прочитати.