Автор: Со Міе
Мова оригіналу: корейська
Перекладач: Ханна КУЗЬМЕНКО
Обкладинка: тверда
Кількість сторінок:256
Формат: 84х108/32
Жанр: Роман
Рік видання:2026
ISBN: 9786175531204

Санук стримав сміх і повідомив напарникові, що вирушає на місце події.
— Тож не зволікайте й ви, — додав він.
— Зачекай-но…
— Слухаю вас.
А він уже збирався закінчувати розмову. Санукові стало цікаво, що ж такого спішного спало пану Ю на думку, тож він міцніше вп’явся в слухавку.
— Де саме це сталося, кажеш?
Не міг він не почути адресу. Може, усьому винна сонливість, що не встигла покинути його? Чи перепитав, щоб упевнитися в почутому?
— Район Инам. Цього разу на вулиці Пенньоса́, перехрестя поблизу середньої школи Чуна́м.
Почувши таку відповідь, Доншік тяжко зітхнув і замовк — мабуть, збирався з думками: почувся його стогін і незв’язне бурмотіння. Певно, вилаявся. Що й очікувати — бідолаху витягли з ліжка. Санук як ніхто інший розумів, що той відчуває зараз.
— Знаю-знаю, в мене теж голова обертом.
— Гаразд, збираюся й вирушаю. Побачимось.
Сховавши телефон, Санук усівся в авто.
Устромив ключ й завів мотор. На годиннику четверта ранку.
Зрання заторів не мало б бути: проїде ворота Намдемун́, міст Муакдже́, двадцять хвилин — і він на місці. Поки спішно виїжджав із паркувального майданчика, подумки рахував: це ж укотре така пожежа?
Усе почалося ще навесні, і от, уп’яте спалахнуло полум’я. Мешканці району Инам сіпались навіть від звуку чиркання сірників.
Уперше то було в сьомому мікрорайоні Инаму, поблизу державної лікарні, на пустці під горою Пенньон́ серед численних вантажівок й будматеріалів — там якраз будувався новенький житловий комплекс.
На щастя, обійшлося без жертв. Навіть будівельна компанія великих збитків не зазнала — погоріли дошки й тому подібні матеріали, — адже вогонь спалахнув на в’їзді в будмайданчик. Та й загасили швидко завдяки вартовому, котрий вчасно помітив полум’я й викликав пожежників. Розслідування не дало плідних результатів, тож списали на куріння в неналежному місці.
Та пожежі одна за одною охоплювали район, і навіть перший випадок уже не видавався збігом обставин — увечері будівельний майданчик замикали, та й місцевість невелелюдна. Теорія про недокурок видавалася дедалі непереконливою. Хтось тишком — і цілеспрямовано — прокрався на майданчик.
Страшною за своєю руйнівною силою була третя пожежа.
З того моменту до розслідування й підключилися Лі Санук з Державної служби з надзвичайних ситуацій та Ю Доншік з Національної поліції.
Пожежа спалахнула за молодшою школою на вулиці Пенньоса, біля церкви, та через пилову бурю, типову для весни в Кореї, полум’я ширилось довкола. Тієї страшної ночі три будинки згоріли вщент, три мешканці — ціла родина — так ніколи й не прокинулися.
Попри пізній час — усе сталося о третій ранку, — серед численних мешканців кварталу знайшовся й свідок — місцевий, якому довелось затриматися в той день допізна на роботі.
Той стверджував, що дорогою додому бачив підозрілу особу в провулку неподалік. І тільки-но вона розчинилась серед вулиці, куди вів провулок, як поміж будинками здійнявся вогонь. На жаль, через темряву обличчя свідок не розгледів.
Лі та Ю перевернули догори дриґом спопелілі руїни в надії знайти зачіпку: де почалася пожежа, хто винуватець? Натомість опинились у глухому куті: слова очевидця не збігалися з реальністю. Місцеві жителі ж припускали, що пожежа певним чином пов’язана з тривалим конфліктом між забудовником та старожилами кварталу стосовно новобудови.
Санук уже проїхав під мостом Муакдже й повернув на перехресті на вулицю Морене, як його телефон знову задзвенів.
— Ти де зараз? — почувся стишений голос сержанта Ю.
— А ви вже там?
— Та ні, їду ще.
— Так домовилися ж на місці побачитися…
— Це вже вшосте, ні?
— Отож.
Ані звука у відповідь. «Поклав слухавку, чи що?» — подумалося Сануку, тож він окликнув колегу.
— Ви щось хотіли мені сказати?
— Знаєш, уночі… Мені наснився недобрий сон…
— Сон?
Звісно ж, Ю тривожився — як зберігати спокій, коли його видерли з і без того тривожного сну, ще й сповістили про чергову пожежу? Однак Доншік почувався вкрай дивно. Уперше він чув стільки збентеження в голосі напарника. Зрештою, він списав усе на стрес через безупинні виклики на місця пожежі.
Санук і сержант Ю були напарниками, та кожен мав свої обов’язки.
Справа Санука — оглянути місце пожежі, спробувати знайти зачіпки, а також розпитати свідків і постраждалих. Словом, з’ясувати, де і чому спалахнув вогонь. Натомість Ю мав зібрати докупи інформацію, зіставляючи її з даними попередніх розслідувань, і розпочати криміналістичне розслідування. Тобто ступити на слід злочинця.
Отже, кінець роботи Санука з департаменту реагування Державної служби з надзвичайних ситуацій — час сержанта Ю взятися до роботи. І допоки злочинця — якщо, звісно, такий був, і будівля не загорілася випадково — не буде заарештовано, Ю заливатиметься потом у розкритті справи.
Зазвичай напарники разом оглядали погорілі землі, обмінюючись думками й припущеннями. З очевидних причин сержант нервувався в стократ сильніше колеги. Це ж укотре вже спалахує будівля в цьому районі!.. Ю з тривогою на серці передчував: попри все, злочинця має бути викрито, і то щонайшвидше. Як правило, пожежі не вимагали негайного прибуття поліції. Однак підпали в районі Инам не припинялися, тож Ю Доншіка почали викликати на місце злочину відразу, і він мав прибути терміново, як зазвичай Санук із Державної служби з надзвичайних ситуацій.
Санукові не було, що сказати. Він лише подумки сподівався, що палія нарешті викриють, і справі буде кінець.
— Ти віриш у пророчі сни?
— Авжеж. Моя матінка побачила дивовижний сон, коли я ще був у неї в лоні. І ось я працюю в Державній службі з надзвичайних ситуацій. Хіба не бачите зв’язку? Гадав, я вам уже розповідав…
Бажаючи бодай трохи стишити хвилювання сержанта, Санук розвів балачки — переповів йому віщий сон своєї матері. Однак той пропускав його слова крізь вуха і зрештою нетерпляче кинув слухавку — Ю чув цю історію чи не вдесяте.
Санук пирснув зі сміху й щосили натиснув на газ.