1. Після трьох днів неповного, але перемирʼя обидві сторони мали можливість не тільки накопичити засоби ураження, але й максимально проаналізувати стан справ. Українська сторона, поспілкувавшись з Алексом Карпом (СЕО Палантір), Борисом Пісторіусом (Міноборони Німеччини), Польським, Литовським, Румунським лідерами, підписавши нові угоди з країнами Бухарестської девʼятки (Схід Європи), отримавши першу частину європейського фінансування, зафіксувавши заяву Бельгії про графік постачання 63 штук F-16, натяк Швеції про реальний початок постачання ефективних та недорогих літаків Гріпен, почала «новий сезон» з того, чим закінчила попередній – знищення обладнання чергової насосної станції, яка відповідає за змішування нафти для стандарту Urals, та прокачку її до НПЗ та портів.
ЛДПС «Нурліно» обслуговує паралельний маршрут тому, який був призупинений після пошкодження ЛПДС біля Пермі. Поки що деталі пожежі невідомі, але чорний дим показує, що голосування за Папу не закінчено, здається, будуть нові прильоти. Логіка подій наступна – це вже четверте місце змішування та диспетчеризації нафтотрафіку в рф. Через якийсь час експорт нафти з росії буде відбуватися за формулою «беріть, що дають», привезете, самі проаналізуєте. Сорт Urals, до речі, це змішаний в стандартній пропорції потік важкої серністої уральсько-поволзької нафти з більш легкою західно-сибірською. НПЗ-отримувачі не можуть легко переходити з сорту на сорт, тому поламка чергового «міксеру» створює проблеми по всьому ланцюгу. Не заздрю «диспетчерам» «Транснафти», вони вирішують складну логістичну задачу, а Сили Оборони України весь час переписують умови.

2. Прилетіло також у два обʼєкти, газопереробний завод в Астрахані, який добуває сірку, і структуру її переробки/зберігання/транспортування. Сірка є одним із стратегічних супутніх продуктів Нафтогазу – як сировина для сірчаної кислоти, без якої неможливе виробництво вибухівки та видобуток кількох важливих для збройного виробництва металів, починаючи з нікелю.
Прильот у Ярославський НПЗ був би ще місяць тому подією – зараз же це просто тонке доведення до відмінного результату непогано зробленої роботи.
З Діпстрайками зрозуміло – постанова уряду РФ про те, щоб кожний великий завод створював власне ППО означає лише одне – чахлик забрав усі засоби ППО, що залишилися, для захисту себе та власних палаців у Геленджику та на Валдаї, і трошки залишив для захисту московського Кремля, де теж є кабінет. Але Кремль чомусь сьогодні палав, правда, Ізмайловський, це на півночі російської столиці, але як репетиція – непогано.
Не менш важливим є те, що робить корпус «Азов» на півдні окупованого Донбасу. Спочатку вони місяць тому повідомили про взяття під вогневий контроль Донецька разом з агломерацією, зробивши його містом, де можуть сховатися росіяни, але не можуть вийти так, щоб не залишитися сам-на-сам з зацікавленим у зустрічі «азовським» дроном. Вчора подібний дружній контроль отримав Маріуполь разом з автомобільною дорогою на Мелитополь/Джанкой та залізницею на Бердянськ та Новоолексіївку. Після того, як кримський міст отримав пошкодження полотна, він не може пропускати важкі вантажі, всі пороми в Тамані вже знищені або пошкоджені і Маріупольський маршрут був останньою напівбезпечною стежкою, якою годували південне угрупування ворога.
Подальші дії Сил Оборони України зрозумілі – паливна, хімічна, електронна галузі виробництва на європейській частині рф не мають і не будуть працювати. Черга азійських активів прийде, якщо чахлик вчасно не капітулює.

3. А чахлик вирішив «натиснути» на «господина Зеленского», як він тепер називає нашого президента, і тепер хоче вже не тільки весь Донбас, а ще й повністю Херсонщину (правобережну)?та Запоріжжя.
Ну, ми знаємо не тільки історію про стару біля розбитого корита, яка хотіла стати владичицею морською (на диво, цей вже не хоче, бо від «Москви» яку розтрощили у квітні 2022 року двома «Нептунами», до самих до окраїн (чергові танкери біля Тамані сьогодні бавилися з сірниками разом з портом та складським хазяйством) залишки ЧФ палають не гірше, ніж чебоксарський завод, який виробляв раніше щось вибухонебезпечне, а колектив чомусь не має там бомбосховищ.

4. Поки Дональд Трамп гуляє «Забороненим містом» в Пекіні, разом з півтора десятками лідерами американського бізнесу, маю декілька тез:
– як тільки Трамп поїхав, в Конгресі знайшовся один останній голос, якого не вистачало, щоб винести на голосування проєкт закону, що надає Україні 1.3 млрд доларів допомоги і ще 8 млрд на легке кредитування;
– сам факт цих перемовин з такою представницькою делегацією говорить про потепління, яке готується, в стосунках Китаю та США;
– Тайвань на сьогодні не є прямою зоною ризику, але можливий прихід до влади Гоміньдану, старої партії засновника «Китаю в екзилі» Чан Кайші, буде ризиком, бо нинішня лідерка виступає за фактичну здачу острова;
– найкращим виходом з іранської війни буде спільна заява двох лідерів завтра про сприяння мирному процесу, ядерне роззброєння та гарантії судоходства;
– в той же час стало відомо, що і саудіти, і ОАЕ відповідали на обстріли Ірану останніми тижнями дзеркально;
– також стало відомо про візит Нетаньяху у минулому місяці до ОАЕ.

5. Враховуючи складність рельєфу у цьому поясі, гори, пустелі, та інші перешкоди людському спокою, складність етнічного та релігійного тла, ми маємо трохи проаналізувати, хто з ким, та проти кого. Це не альянси штибу Варшавського договору та НАТО, коли вистачало сказати, хто твій друг. Тут все намальовано пунктиром та такою фарбою, що її легко стерти.
Спочатку головне – всі намагаються або вимушені дружити зі США, але це не означає дружбу з головним союзником США, Ізраїлем. Ближче з усіх до Ізраїлю сьогодні Бахрейн, ОАЕ та нова Сирія. Трошки далі – Йорданія та Саудівська Аравія. Іран не є проксі від рф, але, тим не менше, намагається представляти інтереси рф та Китаю в регіоні. Іран після втрати Сирії, частково впливає на Ірак, і має васальні стосунки з Хезболлою в Лівані та хуситами в Йемені.
Туреччина є одним з лідерів регіону. Не тільки через членство у НАТО та сильну армію, не тільки через мовні звʼязки з державами Центральної Азії (крім Таджикистану, який говорить на фарсі), не тільки через колоніальний досвід Османської імперії. В першу чергу це результат системної політики Реджепа Тайипа Ердогана. І так, Азербайджан, який знаходиться північніше Ірану, є близьким союзником Туреччини і державою, яка з півдня стримує Росію. Туреччина фактично контролює частину Лівії, нову Сирію та підтримує Катар.
Катар має суперрентабельну газову економіку і дружить з радикальними ісламськими сунітськими державами та рухами, в тому числі, Хамас.
ОАЕ володіє дуже ефективною нафтовою економіку і фінансово підтримує Єгипет, найбільш населену арабську державу регіону, одну з частин Судану та частину Ємену. Саудівська Аравія є найбільшою й найбагатшою на ресурси державою регіону. Вони мають особливі стосунки зі США та Китаєм, дружбу з Туреччиною, холодне порозуміння з росією та Ізраїлем (окремо) і особистий статус з ядерною державою Пакистаном, який має триста мільйонне населення. Всі проти всіх на пороховій бочці з газом та нафтою.
І цей вулик розбурхав Трамп. На багато десятиліть регіон має вектор озброюватися, шукати найсучасніші та дорогі види озброєнь. Саме держави регіону більше всіх зацікавлені у співробітництві з Україною. І це вже стартувало.
На фото – майбутнє Венесуели по Трампу