1. Перемовини Китаю та США поставили кілька проблем:
– багато хто з експертів розраховував, що Трамп домовиться про те, що Китай гаркне, і Іран відкриє Ормузьку протоку, бо ж очевидно, що Китай також втрачає, можливо, більше всіх;
– ті, хто вважали інакше, частково думали – так, якщо Китай не підтримає Іран на перемовинах зі США, то очевидно ж, що Іран зрозуміє, що далі – бомби, економічна криза, паливна криза (вже є), продовольча криза (вже починається), гуманітарна катастрофа (вода, кондиціонування у літню спеку), міграційна криза та криза на ринку праці (багато хто поїхав з Тегерану), закриття ринків, біженці, тримісячне позбавлення інтернету – вони ж здадуться?!
Ні. А відомо, хто конкретно ухвалює рішення? Ні! Президент Пезешкіян? Ні. Моджтаба Хаменеї, до якого немов би днями прорвався президент Пезешкіян, але фото зустрічі та його трансляція або стенограма відсутні? Ні, інакше би хоч як він домігся того, щоб його почуло суспільство. Уряд? Ні. Там один лише Арагчі чутний . Парламент? Знов-таки, там один Галібаф у лавці. Ні. Якісь верховні аятолли, яким майже сто років? Теж ні?
У влади – генерали КВІР, навіть не армійські. У цих все добре, є їжа, паливо, кулемети… навіщо їм поспішати? Вони і ще одне бомбардування, можливо, переживуть, а ні – тоді до гурій в рай.

2. Таким чином, Китай, який і далі готовий дешево купувати іранську та російську брудну санкційну нафту, не сказав, щоб звільнили протоку? А може, Пакистан добре попросить, бо посередник же. Тут вже кажуть, що посередник трохи перебільшував бажання йти на компроміс і вже він не є посередником. Також ми бачимо, що іранські пропозиції – це про репарації Ірану від США, про контроль над ядерною програмою, про те, що за прохід Ормузом – тільки за гроші. А США – про санкції на тих, хто сплатить терористам з Ірану. Тобто – мені здається, що у пʼятницю-суботу, як ні виглядає це дивно і опасно – нові бомбардування Ірану з частковим вторгненням, з повною блокадою протоки, з подавленням основних місць випускання дронів, з вибірковим бомбардуванням дамб електростанцій та водогонів, газових заводів та нафтових терміналів.
І в цей саме час, коли всі розуміють, що до нової ескалації залишилося 3. 2. 1…,
іранці винайшли ще один, абсолютно геніальний спосіб роздратувати світову спільноту – шантажувати великі материнські компанії, що володіють трафіком через підводні кабелі тим, що зараз за трафік прийдеться платити, а далі взагалі працювати тільки за законами Ірану в регіоні, тобто Іран планує модерувати та контролювати контент в кабелях (як?!?!). На щастя, через те, що сирійський та іракський режими ще недавно були дуже токсичними, то трафік з Туреччини в бік Ірану не направляється, кабелі через Ормуз йдуть не з Північного Заходу – і далі до Азії, а заходять в регіон через Червоне море, проходять вздовж Аравійського півострова та заходять в Ормуз із Південного Сходу, а Індійський та Китайський трафік йдуть через Оманську Затоку на Схід.
Але тут є серйозна проблема теж. Іран не є просто Іраном. Він є головним партнером, якщо не сказати бенефіціаром всієї хуситської верхівки, і не складно уявити людей на верблюдах, які спускаються на дно на півдні Аравії, або в Баб-Ель-Мандебській Протоці, і розрізають, підривають або взагалі змотують ці кабелі, витягають на поверхню і здають на металобрухт, як кольорові метали; а це непогані гроші в Індії, зовсім недалеко.
Таким чином – ще раз. Аятоли майже не при справах. Ті, хто звикли бути караючим мечом режиму і є тепер режимом. Курс ріала або кількість жертв – не лімітують. Бо режим з просто жорсткої диктатури релігійних сановників став терористичним. Саме тому Китай не хоче мати з цим режимом щось спільне. Кабелі до Іраку можуть завести з Туреччини. До ОАЕ, Кувейту, Катару та Бахрейну
– з Саудівської Аравії. До Оману – з півдня через порт. Не швидко, але все одно краще, ніж клеймо співробітництва з терористами.
Через це я вважаю, що три дні тому Трамп пройшов точку неповернення з Іраном.

3. Через кілька днів будемо мати зовсім інший світ, а розуміння, що третя світова продовжиться стає частиною суспільної думки США та Ізраїлю. До виборів в обох країнах вони мають зупинити терористичний режим Ірану.
Трамп повʼязаний по руках і ногах проблемами з Китаєм, рішенням суду по тарифах, закоханістю у путіна, борговою кризою, виборами до Конгресу, власним віком, хворобами, про які ми не знаємо, справою Епштейна, він біжить цей спринтмарафон і не розуміє, що буде далі, і для нього ця нова війна – рішення, яке замість цього набору порядку денного надає інший – обмеженість запасів зброї, війну в Україні, логістику у Затоці, ціни на нафту. Дошка вже майже перевернута і я не знаю, хто це зупинить, крім одного варіанту.

4. Цей варіант – Куба, яка є центральним обʼєктом Карибського басейну, контроль за нею повертає США у золоті часи, коли Трампу було років 10-15, дерева були великими, білозубі чоловіки в лакованих черевиках та капелюхах з великими полями їздили в кабріолетах однаково весело дорогами Майямі та Гавани.
А зараз, коли американська розвідка вивчила кожен сантиметр площі острова, коли на базі в Ґуантанамо та в Кі-Уесті на Флориді вже стоять на старті десантники, коли ще не повна блокада острова за один день стане повною, коли вчора голова ЦРУ злітав на Кубу і пояснив всім, хто ухвалює рішення, що Китай та Росія не допоможуть, Венесуела вже не контрольований Кубою, як старшим братом, режим, що платить нафтою за лікарів та військових радників.
Мінʼюст США на минулому тижні оприлюднив обвинувальний акт проти Рауля Кастро Рус, вже не лідера, але старійшину кубинської влади, за те, що рівно тридцять років тому він нібито надав наказ на збиття двох літаків базованої у Майямі гуманітарної організації «Брати на порятунок». Як США проводять екстрадицію, знає Мадуро. Як погано на Кубі з електрикою, паливом, їжею – знають всі кубинці.
А там ще недореформований Панамський канал і режим Ортеги в Нікарагуа, який відчуває себе кинутим партнерами.
І яка різниця, що Іран колись подарував Кубі три сотні «шахедів» і вони мають полетіти по обʼєктах флоту та енергетики США. Триста дронів – це три дні задоволення, а що далі?
Тому Куба може надати виграш місяця-двох, щоб встигнути провести футбольний чемпіонат, висунення кандидатів від республіканців на вибори, та ще 250-ліття Незалежності США. А потім – все одно бомбардування Ірану.

5. Світ став дуже вразливим на дії покидьків, як в тридцяті роки двадцятого століття. Поки не віднайшли механізмів, як світова спільнота має контролювати країни-ізгої, щоб вони не складали загрози для сусідів. ООН, як майданчик, де можна зупинити міжнародний злочин, вже не діє, як перестала бути колись дієвою Ліга Націй.
Війна в Україні показала, що сьогодні перемагає не той, хто має трильйони доларів, а той, хто наполегливо впроваджує сучасні технології, штучний інтелект у бойові стратегії.
На щастя, Україна зараз – на світлій стороні, а ворог втрачає останню перевагу – масовість армії та нескінченність складів радянської зброї. Ця війна – сучасність проти минулого.

6. І так, сьогодні ввечері та вночі буде цікаво на москві та московщині, а ще в окупованому Криму.
І так, вчора самознищився черговий гелікоптер МІ-8, кажуть, що Ахмат схуд на 60 бійців, якісь штабні наради на окупованій Донеччині були вдалими…