Під час пандемії COVID-19 українська книжкова галузь вижила завдяки грантам інституційної підтримки від Міністерства культури України та Українського інституту книги (той випадок, коли я точно пам’ятаю ім’я міністра, який мав політичну волю їх зробити – Олександр Ткаченко). Гранти стали реальним рятівним колом, що дозволило видавництвам не закритися. Зараз ситуація значно гірша. Росіяни цілеспрямовано нищать нашу культуру: руйнують друкарні, палять склади з готовими тиражами, позбавляють підприємства кадрів та стабільного енергопостачання.
У цих умовах нова грантова програма інституційної підтримки, мені здається, чи не єдиний спосіб швидко підтримати видавців та поліграфістів. Гроші потрібні не колись потім, а буквально зараз, щоб сплачувати оренду, видавати зарплати, готувати та друкувати нові книжки. Важливий апдейт, який мабуть потрібен сьогодні: минулого разу держава фінансувала лише друковані та електронні видання. Зараз програму мабуть треба розширити на аудіокнижки. Чому це критично? Аудіоформат рятує в умовах блекаутів; він доступний для військових на фронті; це інклюзивність, в кінці кінців.
Можна написати великий текст з мотиваційною частиною чому гранти потрібні сьогодні, але суть: інституційні гранти – це не благодійність, а інвестиція у новий культурний продукт, нашу ментальну стійкість та культурну безпеку.