Аналітичні роздуми.
1. А що, так можна було? Лякаєш недоналяканого, він не реагує, лякаєш весь світ можливим повторенням Хіросіми (Трумен теж не бачив виходу у війні, в яку він не міг не зайти), програмуєш посередника, не домовляєшся з ним по ключовому питанню, тим не менше, отримуєш ілюзію взаємних гарантій, тиснеш на союзника, неочікувано отримуєш тиху підтримку від системного противника десь під килимом, оголошуєш перемогу ще до початку перемовин про можливу попередню угоду, тиснеш на інших союзників, шантажуючи їх виходом із союзних відносин (договір про створення НАТО), вимагаєш взяти на себе вирішення проблеми, створеної твоїми діями, натякаєш, що готовий разом з твоїм противником ділити гроші від пограбування твоїх партнерів і сам собі кажеш гучно, через власні соцмережі – я переміг завдяки ідеальній стратегії, мистецтву заключення угод!
2. Ні, так було не можна і ось чому. Ворог залишився ворогом, і, навіть якщо його представники, що залишилися живими станом на початок перемовин, і потиснуть руки твоїм друзям, ти не переміг. Ти використав фантастичні можливості твоєї найкращої у світі армії для часткового знищення обʼєктів військового та подвійного призначення, твої військові майже ювелірно провели компанію, мінімізувавши втрати серед цивільного населення, твої парламентарі так і не отримали ані цілей, а ні результатів твоєї війни, твої союзники ображені на твою поведінку і ти спочатку вибачся за свій расизм, сексизм та ейджизм, знайди слова і для власного народу, який є твоїм електоратом. Народ має знати, що ти витрачаєш на добу мільярд доларів грошей, які тобі позичили фактично твої онуки, на безпеку Америки, а не на маленьку переможну війну з фільму «Хвіст керує собакою» задля відволікання від твоїх проблем.
3. Да, Іран дійсно втратив воєнну половину власної економіки. Його система безпеки також розхитана майже до камʼяного століття. Але це не зовсім так. У випадку вторгнення навіть професійна частина армії (без призову) відкриє вогонь з-за кожного кута будинку або з кожної печери. Вже інша ситуація, ніж у перші дні, коли через розгубленість від масових бомбардувань та смерті очільника країни, іранці могли визнати якусь нову, напівокупаційну владу. Вже новий режим керування країною від якогось міфічного керівника, який в комі лежить у лікарні в Кумі, став чимось зрозумілим народу.
4. Чи це хоча б наполовину така перемога, як подає Трамп? Чи дійсно США можуть собі дозволити спокійно піти з регіону, залишивши держави Затоки наодинці з шахедним дощем, а Ізраїль – поруч з Хезболлою? Який вихід із ситуації для США? По-перше, вихід для Трампа, який живе за принципом «а про це я подумаю завтра (або ніколи)», це не вихід для США. Він має завтра наступні виклики:
– ціна на нафту. І хоча це дуже субʼєктивна річ, на відміну від цін на зерно та, скажимо, на олію, це психологічна сировина, тим не менше, він має придумати, як її знизити, мінімум, вдвічі з рівня минулого понеділка (115-120 долл/барель);
– свідчення колишньої (вже тиждень, як) генпрокурорки під присягою в Конгресі 11 квітня по питанням, повʼязаним зі справою Епштейна. Ця справа для американського суспільства, як справа Гонгадзе для українського майже двадцять пʼять років тому. Тим, що Трамп виграв вибори він має завдячити в тому числі і власним обіцянкам відкрити повністю весь пакет «Пандори». А сьогодні ситуація така, що Мінʼюст (у США його очолює генпрокурор) більше чутливої інформації закрив, ніж надрукував, в тому числі тієї, яка стосується самого Трампа. Чи є серед документів справа про згвалтування неповнолітньої? Чи є російський слід рівня державної зради? Не впевнений, що ми побачимо відповіді, а якщо побачимо, чи не засекретить її терміново знов наступник генпрокурорки (а він не призначений, як в українській очільник Мінʼюста);
– питання відмінених (призупинених на місяць до 10 квітня) санкцій проти нафтової галузі рф, які мають бути подовжені;
– питання, чи входить у погоджений попередньо пакет умов для початку перемовин у суботу питання війни на Півдні Лівану;
– питання стосунків з європейськими союзниками, з яких Трамп шантажем виходу з НАТО (спойлер: складно, майже неможливо, навіть, складніше, ніж кинути на Тегеран атомну бомбу) вичавлює участь у звільненні Ормузької протоки;
– питання постачання зброї Україні, завершення чимось конкретним перемовин з рф, і в цьому пакеті і образа Трампа на Україну за обстріли російських нафтових наливойок та питання самостійності Зеленського в перемовинах з лідерами держав Затоки і ще більш нервово сприйнятого візиту до Сирії.
Все це – на тлі того, що Іран поводить себе перед перемовинами не схоже на жертовне ягня.
5. Історія ніколи не повторює власних поворотів. Але є сенс згадати дві історії про те, як Америка заходила у військові конфлікти такого ж рівня і як виходила з них.
Корея. 1950 рік. Серпень-вересень. Північно-корейські комуністи, за підтримки радянських переодягнутих «помічників», які використовували МІГ-15, Як-9, Ла-11 (всього поставлено близько 1300 літаків, більша частина – МІГи разом з пілотами) та танки Т-34-85 (не менше 250), перейшли у наступ і вже у другій половині вересня залишався у Південної Кореї шматок землі на Півдні біля Пусана. Далі була американська висадка для допомоги союзникам, на чолі контингенту ООН (срср не голосував, але і не заважав), потім десант Макартура біля Ічхона, і вже наприкінці року розбита вщент північнокорейська армія вела арьєргардні бої в кількох десятках кілометрів від китайського кордону. Але далі в країну виконувати «інтернаціональний борг» зайшла китайська армія. Після кровопролитних боїв фронт стабілізувався біля 38-ї паралелі, і там був зафіксований при підписанні перемирʼя 27 липня 1953 року, після смерті Сталіна. Створена демілітаризована зона, американські війська залишилися на Півдні Корейського півострова. Результат – хеппі-енд з відкладеним невідомо на коли мирним договором.
Вʼєтнам. В 1954 році Франція програла революційним рухам в Індокитаї і втратила колонії – Камбоджу, Лаос, Вʼєтнам. В результаті колоніальної, а потім громадянської війни кордон між комуністичним та капіталістичним Вʼєтнамом утворився приблизно посередині. США, зберігаючи статус-кво з срср в регіоні, допомагали економічно, політично та поставками зброї Південному Вʼєтнаму зі столицею у Сайгоні. Потім відбувся Тонкінський інцидент – на кораблі флоту США напали двічі північно-корейські катери. Або не напали, а напад був «намальований» тими, хто не міг стриматися. Президент Ліндон Джонсон отримав повноваження від Конгресу і почав війну. В результаті – 58.220 загиблих військових, 303.600 поранених, більше 760 полонених, 2600 тих, що пропали безвісти. Знищено 3800 американських літаків, 5600 гелікоптерів. Ця війна стала трагедією цілого покоління американців.
Срср брав активну участь у війні. Знов були радянські літаки – МіГ-17, МІГ-21, більше 10.000 «радників», пілотів та бійців ППО. Найбільшим викликом для американців були радянські системи ППО С-75, які і нанесли такий страшний урон. Президент Ніксон зупинив війну. Якою ціною? Поступова передача фронту військам Південного Вʼєтнаму, Паризькі угоди про фактичну втечу американців, вже через два роки, при Президенті Форді, захоплення комуністами Півдня, взяття Сайгону, панічна евакуація. Поразка у війні.
Приблизно за тим сценарієм у 2021 році США виходили з Афганістану…
6. Нагадую про це перед перемовинами США з Іраном в Пакистані, на які Ізраїль не запрошений (союзник). Різниця з тим, що було раніше – відсутність військових США на території, що належить ворогу, наявність інших союзників, які грають пасивну роль мішені.
7. В той же час на іншому фронті світової війни, в Лівані, Ізраїль готується до перемовин з імпотентним урядом Лівану про спільне роззброєння Хезболли (і тримає на умі те, що сирійці майже готові завести боєздатні війська у Ліван.
Що стосується головного фронту цієї війни, чахлик у відповідь на заклики українського керівництва про стале припинення вогню оголосил фактично одноденне перемирʼя. Побачимо. Що стосується подій на фронті, це були чергові знищені на окупованих територіях ТОР та Бук, величезна кількість дронів на Краснодарський край та розбита лінійна компресорна станція та резервуари з нафтою в Кримську на Таманському півострові.
Вчора я казав про наступні дії, що паралізують відвантаження з портів Кавказ (Тамань) та Туапсе. Українські військові знайшли шлях набагато жорсткіший – знищили розподільчий центр, з якого йшло постачання на два перелічені порти та термінал Шесхаріс у Новоросійську, але ще й на Краснодарський, Афіпський та Ільський НПЗ, які сумарно виробляють 16 млн тон нафтопродуктів на рік і майже монопольно забезпечують паливом весь регіон від Ростова до окупованої Абхазії. Покращення життя на території рф продовжується