Насамперед хочу сказати, що я “за” максимальну кількість навколокнижкових та літературних премій-конкурсів-відзнак і тому хочу привітати засновників нової літературної премії «Воля». Будь-яка нова книжкова відзнака – це внесок у розвиток української літератури, підтримку авторів, видавців і читачів. Тому дуже хотілося б, щоб ця премія стала авторитетною, прозорою і мала бездоганну репутацію. Коли премія/конкурс/відзнака “приватна”, як от “Коронація слова”, Книга Року BBC, премія “Смолоскипу” тощо, то там засновники в своєму праві і кого б засновники не нагородили – це їх справа. 🙂
«Воля» – державна відзнака і до неї зовсім інше ставлення. Саме тому після ознайомлення з Положенням у мене виникло кілька професійних запитань. Це не критика, а радше пропозиція до обговорення методології проведення.
У Положенні зазначено, що журі складається з п’яти осіб і працює у три тури: формує довгий список, короткий список та визначає переможця.
Однак документ майже не описує методику експертного оцінювання.
Наприклад:
Чому саме п’ять членів журі? Чи обґрунтована ця кількість статистично, організаційно або практикою аналогічних міжнародних премій?
Чи всі члени журі повинні прочитати всі книжки, чи між ними можливий розподіл творів?
Якщо окремий член журі не встиг прочитати певну книжку або має конфлікт інтересів, як це впливає на підсумковий результат?
За якою шкалою оцінюються книжки? Чи це ранжування, бальна система чи інший механізм?
Як формується рейтингове голосування, згадане в Положенні?
Як перевіряється стійкість довгого та короткого списків? Чи не зміниться їхній склад істотно, якщо зміниться один голос?
Яким чином забезпечується однакова якість оцінювання за великої кількості книжок?
(Можливо, організатори вже мають внутрішню методику, яка не увійшла до тексту Положення?)
Сучасні методи експертного оцінювання дозволяють ще до початку конкурсу обґрунтувати необхідну кількість експертів, допустиме навантаження на кожного члена журі, очікувану надійність результатів і навіть оцінити статистичну стійкість довгого та короткого списків.
Особливо це актуально для багатотурових конкурсів, де різні етапи мають різну мету. Перший тур має мінімізувати ризик втрати сильних книжок, тоді як другий і третій повинні забезпечити максимально надійне визначення фіналістів і переможців.
Мені здається, що наступним кроком розвитку українських літературних премій має стати не лише вдосконалення організації конкурсів, а й упровадження сучасної методології експертного оцінювання. Хоча може воно нікому не треба? 🙂