Категорія: Щоденник

Втомлююся знаходити хороші знаки. Але треба. Бо інакше – не втримати небо. Зранку – легше. Бо сходить сонце. А ближче до вечора сумніви набувають щільності. Знаю, що біда приходить, коли захоче. Тож нагадую їй постійно, що щастя – також вільне у своєму виборі. Цвітуть півонії і тополі. Прасуються літні плаття. Наш крихкий світ балансує на […]

Голосними вказівками він допомагав спускати сходами в підземний перехід велосипед. – Наґамі упірайся, наґамі! Кричав синові. Не мені. Але його чужинське “ґ” увігналося скалкою у моє серце. Щоб його син катався на велосипеді в парку, безліч людей зі зброєю в руках стоїть не на життя, а на смерть. А він ходить – акає і ґекає […]

Дякую ЗСУ за ще один ранок. Вірю в Перемогу. Хочу парад Перемоги на День Незалежності. Але як вийде, так і буде. Можна без параду – просто Перемогу. Щоб усі – живі і цілі – повернулися додому. І щоб усім було, куди й до кого повертатися. Це й усі плани на це літо. Й усі мрії. […]

Натрапила на конкурс дитячих малюнків. Погортала. Діти малюють Воїнів. З синьо-жовтими крилами. З мечами, що розтинають темряву. Собачку Патрона і кицю Шафку у профіль, анфас, разом, окремо, в компанії Київського Привида, рятувальників і волонтерів. Котика й Півника. У всіх можливих варіаціях. Легендарну марку з тим самим кораблем. Прапори, червону калину. Сонце над хмарами й мирну […]

Щоразу, коли чую про викладача, який читає лекції з окопів; поета, який написав на передовій прекрасний вірш; підприємця, який дохід від бізнесу вклав в екіпіровку своєї роти; батька, який розмовляє по відеозв’язку з дітьми так, щоб нікому не заважати в казармі, – мене охоплює лють і гнів. Бо викладачі мають викладати з кафедр. Поети зустрічати […]

Я пакувала тривожну валізу зранку 24 лютого. Насправді то був тривожний рюкзак – невеличкий, з яким я ходила на роботу. Усього один рюкзак – більше нічого. Щоб якщо доведеться бігти, я змогла бігти. Він і досі стоїть спакований. Бо я так нікуди й не поїхала. Але на третій чи п’ятий день його перепакувала. Поклала туди […]

Я дещо інакше уявляла собі цей день. І це фото. Але ми надолужимо. З Днем вишиванки.

Вона плаче уві сні, ховається в шафі за першої нагоди і не вірить, що корм у мисці не скінчиться. Вона пережила окупацію. Втратила дім. І знайшла мене. Чи я її. Власне, незрозуміло, хто кого, але це неважливо. Бо тепер ми звикаємо одна до одної: доросла кішка і доросла жінка. У нас усе вийде. У нас […]

А могла ж бути Паш. Зрежисерована, правильно оздоблена, вміло заточена на сльозу й співчуття. Красива вибагливою штучною красою. Але перемагають справжні цінності. Бо у нас війна по-справжньому. І люди гинуть по-справжньому. І болить по-справжньому. Але саме призма болю увиразнює справжність. І розвінчує штучність. Перемагають справжні пісні. Справжні люди. Справжні цінності. Просто інколи – не одразу. […]

Я просто йду по канату.Тятивою натягненій линві.Яка тягнеться з лютого в майбутнє.І кінця їй поки що не видно.Я щоранку ступаю на линву.Вона млосно пружинить під ногами. В перші дні я шалено махала руками, щоб утримати рівновагу.А тоді наловчилася йти тихо.Зосереджено.Без метушні. Без непотрібних рухів. Я щоранку ступаю на линву.Відкидаючи зайве, щоб не впасти.Не озираючись.Без думок […]