Категорія: Обличчя

Якби Опанас Маркевич знав, чим обернеться для нього Кирило-Мефодіївське товариство, то він би, як той Хома Брут, тричі перехрестився й окреслив себе колом, щоби жодна панночка не змогла занапастити його чисту етнографічну душу. Кирило-Мефодіївське товариство обернулося для нього засланням до російського Орла. І там, у салоні “гаспажи Мардовіної” він зустрів її – випускницю харківського приватного […]

Він відмовився зросійщувати словники української мови. І відмова ця коштувала йому волі. Могла насправді коштувати й життя. Але на нещадну прю із радянським свавіллям стали невідомі філологічні боги. А спочатку ж ніщо не віщувало таких поневірянь. Народитися у родині залізничника у ті часи означало чимало. Наприклад, шанс на пристойну освіту. Тож він 1917 року закінчив […]

Коли вони познайомилася – а сталося це в Італії, – вона вчилася у Сорбонні, на медичному. Тож зустрічатися вони почали у Парижі, який, як відомо, місто закоханих. Вона й закохалася. Безтямно і, як з’ясувалося, пізніше – назавжди. Заміж вийшла за нього не одразу. Бо він, як годилося тогочасному прогресивному молодому чоловікові, революціонерові й політичному діячеві […]

Проблема не в тому, добре чи погано пишуть Лєсков чи Пушкін. Проблема в тому, що українська еліта формується на основі їхніх текстів. А мала би формуватися на основі текстів українських. Яких немає. Так вважав і так писав Іван Семенович, який Левицький. Який увійшов в історію української літератури як батько безсмертних Кайдашів. Хоча написав він не […]

Для неї це була друга велика роль у кіно. Для нього – останній фільм як режисера. Вона – смішлива дівчинка із Харкова, на яку звалилася слава “Карнавальної ночі” й пустотливої комедійної акторки. Він – нащадок давнього грузинського роду, який іще до революції встиг повчитися мистецтва у Петербурзі і Парижі, а по війні зазнав переслідування й […]

1880 року у Женеві побачив світ роман, від назви якого сучасні критики ще у день презентації не лишили би і каменя на камені. У назві було аж два розділові знаки, а метафоричність била аж за край. Романи так не називають. А він до того всього ще й був соціально-психологічним. Такі до того ніхто не писав. […]

Чи чули ви про Лорда Лістера? Того самого, котрий сказав, що шкідливо все, навіть дихати. Бо, дихаючи, ми спалюємо кров. Тому – варіантів два: не дихати в надії прожити довше. Або робити те, що шкодить, але в надії, що так жити буде значно приємніше. Того самого, який перекладав українською Дені Дідро, Клода Адріана Гельвеція, ініціював […]

Я не писатиму про Гончара. Бо мені й досі здається, що найкраще, що сталося в його житті – це заборона “Собору”. Але так же ж про лауреата усіх радянських премій, академіка і героя України – не можна. Можна про те, яку силу мало його слово. Про те, що у складі студентського батальйону пішов на фронт […]