Категорії Обличчя

Карнавальна ніч Христини Притики

Для неї це була друга велика роль у кіно.
Для нього – останній фільм як режисера.
Вона – смішлива дівчинка із Харкова, на яку звалилася слава “Карнавальної ночі” й пустотливої комедійної акторки.
Він – нащадок давнього грузинського роду, який іще до революції встиг повчитися мистецтва у Петербурзі і Парижі, а по війні зазнав переслідування й потерпав від звинувачень у “націоналістичному ухилі в творчості”.
Людмила Гурченко й Іван Каварелідзе.
Їх об’єднав Панас Мирний. Але не без допомоги дружини Кавалерідзе – Надії. Це сталося 1961 року.
Люся зіграла Христю у стрічці за романом “Повія”. Сценарій написала Надія Кавалерідзе, вона ж Капельгородська. Фільм називався “Гулящая”. Був чорно-білим, проникливим, глибоким, психологічним. І російськомовним. А від того – штучним. Бо Христя стала в ньому “Христиной, крестьянкoй из захолустной деревни, решившей искать в городе лучшей жизни”. Озвучений російською український побут і самобутні українські прізвища звучали непереконливо, але при тому набули глибшого, метафоричного значення: таким же штучно оросійщеним для багатьох у ті часи був шлях до міського щастя. Христя ж, шукаючи долі в місті, її не знаходить, але себе – втрачає. І гине.
Гине під красиву музику Бориса Лятошинського. Власне, увесь фільм пронизаний його щемними й тривожними мелодіями.
Гурченко у фільмі теж дуже красива. Істерична й драматична. Але тогочасному суспільству від неї була потрібна не знедолена Христя Притика, котра помирає в заметіль, а чергова жартівниця Лєночка Крилова, що радісно співає про “п’ять хвилин”. Кіно мало розважати. А це – змушувало думати. І глядач за таке кіно активно квитком не проголосував.
Іван Каварелідзе після “Гулящої” більше не знімав.
Людмилі Гурченко “Гуляща” не допомогла перебити славу комедійної акторки.
Борису Лятошинському, незважаючи на “внесок у розвиток радянської музики” не вдалося уникнути звинувачень у “формалізмі”.
А щодо Панаса Мирного, то навряд чи він підозрював, що його романом знімуть кіно. І що зроблять це усього один єдиний раз. Хоча історія насправді – вічна. І Христя Притика могла би бути устократ крутішою за всі двадцять серій “Рабині Ізаури”…..

About the author

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *