Категорії Щоденник

Про ціну і вагу

– О, глянь! Почесали, почесали як. Солодка парочка!
На мить мені здається, що я бачу, як з іклів стікає отруйна слина. Й абстрактне слово “цькування” набуває вкрай конкретних обрисів.
Але я – не в школі. А купую овочі до салату на вуличній ятці.
– Нє, ну, ти глянь на них. Паааааанімаєш. От ти знала, шо настоящий мужчина об’язан ходить із жінкою за ручку даже в старості!
Певно, це смішно. Бо продавчині аж захлинаються реготом.
Я вдивляюся в бік їхніх кпинів – і бачу їх: чоловіка і жінку, що ледь плентаються тротуаром, але тримаються за руку. Колись – молоді і високі. А тепер уже – просто високі. Хоча від прожитих років зігнулися спини.
Продавчині, якби могли, то – пальці у рота й свистіли б услід.
А я, якби могла, то розказала б їм, що знаю того чоловіка. І що мені його ніколи не вдасться ні переплутати із кимось, ні забути.
Він – мій професор. Колишній викладач університету. Перед яким не рік, не два і не одне десятиліття був на вибір увесь філологічний факультет.
Але я не кажу ні слова. Натомість мовчки залишаю вже зважені капусту, огірки й редиску. Напевно, краще куплю деінде.
Нічого особистого.
Просто він казав якось на парі, що гідність не має ні ваги, ні ціни. Як і справжня любов.
А я – законспектувала і запам’ятала.

About the author

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *