1. Журналістами не народжуються. Ними стають. У результаті досвіду, набитих гуль, видимих і невидимих лаж, зіпсованих записів і нервів, зірваних голосів і дедлайнів, випадково й спеціально переплутаних титрів, уміння шукати брід і надійне джерело інформації, виходити не лише самому сухим із води, але й виносити сухими й цілими блокнот, мікрофон і камеру.
У більшості випадків диплом на усі ці вміння анітрохи не впливає.
2. Журналістика це як їзда на велосипеді: хтось осідлав гірськолижний, хтось – лише трьохколісний. Але якщо зрозумів суть і навчився тримати рівновагу – розучитися неможливо.
Хоча є одне але: їдеш – допоки педалі крутиш. Колишніх журналістів не буває. Є ті, котрі перестали їхати.
3. Журналіста годують ноги. Тому якщо на ногах десятиметрові шпильки чи замшеві броги – це не журналістика, а урочистий прийом, студійний запис або банальна імітація професії. Справжнього журналіста видає зручне, перевірене досвідом, взуття й багато кишень, з яких у разі потреби видобувається все – від імпровізованої міні-студії до імпровізованого міні-фуршету.
4. Справжній журналіст – цинік. Це – єдиний спосіб вижити. Бо споглядання задвірків життя – розвага сумнівна. Жодне серце не витримає.
Оглядачі не задвірків, а лише фасаду, до журналістики відношення не мають. Це – одописці.
5. Журналіст готовий до того, що його не любитимуть. Бо важко любити того, хто постійно шукає сенсацію. Особливо, якщо вона (сенсація) – це скелет саме у вашій шафі. Але якщо журналіст не знайде скелет, ви не включите вечірні новини. Тому – це замкнене коло, в якому попит породжує пропозицію.
6. Якщо ви читаєте про “материнські крила-рукави, тернисту стежину завдовжки в життя, споконвічний біль втомленого серця – це писав не журналіст”. Журналісти так не пишуть )
7. Журналісти – прекрасні люди. Товариські й не без почуття гумору. Головне – не пхати палиці в колеса їхньому велосипеду.
P.S. Супермен теж ходив у журналістах. Скромних газетярах, раптом що )))
Зі святом, колеги!