Категорії Щоденник

Про Анну

Жила собі Кітті. На прізвище Щербацька. Була княжною. Прийшов їй час виходити заміж. Їй пошили гарні плаття й повезли на бали. Танцювала Кітті добре. Каталася на ковзанах. Була гарненька. І почав за нею упадати Левін. Статечний – і поміщик. Із лісами, полями і кріпосними. І все було серйозно. Аж поки не з’явився Вронський. Молодший, багатший, розкутіший.
Ось тільки Кітті жила в Москві, де “залицяється” було синонімом до “свататиметься”. А Вронський був військовим та ще й із Петербурга, тому для нього флірт із дівчиною на виданні прирівнювався до звичайного дозвілля.
І якось ввечері Левін прийшов і каже:
– Кітті, виходь за мене.
Їй, звісно, це полестило. До того ж вперше їй пропонували руку й серце. А в запасі був прекрасний і багатий Вронський. Вона так думала, що був. Тому сказала “ні”.
Бо ще була не в курсі, що Вронському судилась Анна.
Батько сварився, бо із Левіна був би хороший зять. Мати раділа, бо у Вронського були шалені статки.
Швидко по тому – на балу – Вронський побачив Анну. І Кітті їх побачила. Разом. І зрозуміла, що в неї – жодних шансів. І що вона тепер не вийде заміж. Ну, за Вронського – так точно. І що вона, можливо, любила Левіна. Десь дуже глибоко в душі. Так глибоко, що і сама не знала. І що їй так гірко через Анну і Аннину раптову любов. І що в неї, у Кітті, життя скінчилося – і взагалі почалася вічна депресія.
Кітті лікували довго й нудно.
Возили її на води по закордонням. Показували модним лікарям. Лікарі писали дорогі рецепти.
Вона навіть пробувала стати волонтеркою. Але не вийшло. Бо не по щирості робила те, а з власного горя.
А тоді одного дня князь Щербацький за обідом не витримав і сказав:
– Доню, та плюнь на це все і живи.
Їй стало соромно. Ніяково. Бо зрозуміла: батько в курсі, що з тим, що в неї на серці, не впораються ні лікарі, ні води. Але вона таки змогла: плюнула на все це, поїхала до сестри в село на літо, стала зватися Катенькою, знову зустріла Левіна, і він їй знову запропонув себе, свою руку і серце, вона погодилася, вийшла заміж, народила сина, варила варення, була щаслива простим домашнім щастям.
Просто жила.

А Анна…. а Анна тим часом просто кинулася під поїзд.

Що не кажіть, а Лев Толстой – геніальний граф і письменник.

About the author

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *