Безплатних книжок не буває. Навіть у бібліотеці. Бо навіть у бібліотеку вони потрапляють за гроші. У випадку державних закупівель – за гроші платників податків. Тобто кожного з нас насправді.
Тому відбір книжок – виклик був ще той. І складність полягала не в тому, що треба було передивитися (реально передивитися!) майже під три тисячі позицій, і за кожною винести вердикт. І не в тому, що від надміру інформації вибухали мізки і лускали очі. І навіть не в тому, що таблиці Exel мають властивість то не вміщуватися на екран, то друкуватися шрифтом формату “макове зернятко”.
А в тому, що це була відповідальність.
Шалена відповідальність.
Бо щоразу йшлося не про твої особисті смаки (подобається/не подобається – це аж ніяк не критерій), а про те, що твій вибір впливає на те, чи хтось прийде в бібліотеку за книжкою. А коли прийде, то що там побачить?
А ти сама купила би цю книжку? А якщо купила б, то для того, щоб почитати, чи тому, що вона – в тренді? Що вона дасть читачеві? Її зачитають до дірок? Чи красиво поставлять на поличку при вході?
Не сумніваюся, що всіх членів Експертної ради ятрили якщо не точно такі, то приблизно такі питання.
Ось що з тих мук і терзань вийшло:
https://book-institute.org.ua/…/propoziciji-rekomendovani-d…

Тепер головне, щоб держава таки фінансувала ці закупівлі. Щоб наміри не лишилися намірами. І щоб наступного року відбір відбувався ще краще.
Так само по-чесному. Бо це справді було щиро й прозоро.
Але при тому, щоб:
– дитяча література оцінювалася окремо від недитячої; і не лише тому, що хтось більше тямить у першій, а хтось – у другій, але й через те, що чесати усіх під одну фінансову гребінку не зовсім правильно;
– художня література – окремо від нехудожньої; і не лише тому, що фікшн і нон-фікшн мають різну вагу й значимість як для читача, так і для бібліотек, але й через те, що не можна обирати першу за рахунок другої чи навпаки; а на практиці до цього трохи тяжіє.
І щоб на все це було більше часу.
А книжки в бібліотеках не просто потрібні. Їх потрібно багато і різних. Бо лише так, крок за кроком, ми усі потроху звикнемо до думки, що якщо хочеться почитати якусь книжку (так, щоб кинути одним оком, переглянути, бути в курсі), можна зробити це в бібліотеці.
На все потрібен час. І на те, щоб повернути читанню статусність – також.
Але неможливого не буває. Було б бажання.
І нехай кожен наступний відбір книжок буде кращим і досконалішим за попередній.

Фото з сайту Українського інститут книги